Феномен

— Такий молодий, а легені, мов ганчірки, — прослухавши мої груди, з докором мовив лікар. — Зловживаєте курінням?

— Робота така, не бий лежачого, — відсапуючись, киваю головою. — От і димлю, мов фабрика...

— Кидайте дурну звичку, бо гигнете. Рекомендую для зміцнення дихальних органів щодня надувати футбольну камеру. Хоча б разів з п’ятдесят!

— Чи подужаю? — сумніваюсь.

— Почніть з дитячих кульок. I запам’ятайте: ніколи не зупиняйтесь на досягнутому.

З того все й почалося. Вранці приходжу на роботу і починаю тренуватись. Кульки надуваю. Бува, проходить повз мене майстер, запитує: «Працюєш?» — «Як бачите», — відказую. «Ну-ну, працюй. Тільки не перевтомлюйся, бо нам тебе буде не вистачати».

Вже через місяць я одним видихом надував дитячу кульку, через два – футбольну камеру. Впевнившись у своїх спроможностях, перейшов на більш серйозні речі.

— Ох, у тебе й вітру, хлопче, — зауважив якось незнайомий рибалка, коли я без особливого зусилля за лічені хвилини надув його гумовий човен. — З твоїми легенями дощові хмари розганяти, коли у полі хліба дозрівають.

— Я матиму на увазі, — відказую. — Ви тільки не забувайте до човна насос брати, бо наступного разу такої лахви може й не трапитись.

— Це все дрібниці життя, — не вгаває рибалка. — Я от що думаю: у Голландії тобі ціни не було б. Там електроенергію вітряки виробляють, а часто стоїть безвітряна погода... Про таке пише родичка звідти...

— Ви вже пливіть собі, бо й мені час вудки розмотувати, — кажу.

Незабаром про мене поповзли чутки як про феномена. Знайшовся навіть «очевидець», котрий бачив, буцімто я за якусь хвилину надув комусь автомобільне колесо, і ця чутка доповзла до рідного заводу.

— Це ж треба! Раніше ти був ніхто, а зараз став об’єктом загальної уваги, — з ноткою заздрощів мовив до мене майстер. — I везе ж людям...

Невдовзі моя слава сягнула свого апогею. Якось викликав мене до себе начальник цеху.

«Винесе подяку, – думав я, – або ж преміює за те, що перестав псувати повітря цигарковим димом».

— Чув я, Христосенко, про твою феноменальність, — запалюючи цигарку, мовив начальник і оцінююче подивився на мої груди.

— Пусте, — червонію від вищестоящої уваги. — Це все тренування. Ви б теж могли...

— Скромність прикрашає людину, — задоволено відказує господар кабінету. — А викликав я тебе ось у якій справі: певно, знаєш, у нас вийшов з ладу компресор... Місячний план поставок деталей горить.

— Вас зрозумів, — спускаюсь з благодатних небес на грішну землю. — Дайте, будь ласка, зак-курити...

— Закурюй. I ось що, я виписав тобі десятку. Піди у касу, отримаєш.

— Премія? — пожвавішав я.

— Премія буде згодом, коли упораєшся з поставленим перед тобою завданням. Затям: дути у труби замість компресора протягом робочого дня – це тобі не кульки надувати, — авторитетно мовить начальник. — Так що біжи у найближчий «шоп» і, про всяк випадок, купи собі підгузник!