методичний посібник
Як оце прочитаєте та добре «переварите» - відразу ж і сідайте. Краще всього сідати на кухні, особливо якщо вона у вас на 2 – 3 сім’ї, як було за часів розвиненого соціалізму, або якщо ви мешкаєте в сімейному гуртожитку, як це модно тепер. Заздалегідь, звичайно, купіть собі ручку і товстий зошит – бо все-таки роман! Не пишіть на листочках – розгубите або переплутаєте. Краще всього – зошит. На 98 аркушів. Оце вам і буде на першу частину. Потім ще купите.
А чого на кухні – то зараз скажу. По-перше, в кімнаті жінка. А вона завжди підшукає для вас якусь роботу. Якщо ж і роботи немає, то підійде просто так ззаду, обніме і скаже:
— Поговори зі мною…
А як ви говорити не захочете, то вона розсердиться, надується і тоді вже вам доведеться вставати, обнімати і т.д. А як не розсердиться, то телевізор включить або скаже:
— Пограйся з дитиною. Бач, як він дивиться? Вже й забув, що ти йому батько. Сьогодні на чужого дядю «тато» сказав… - і схлипне.
Ні, краще всього на кухні.
По-друге, на кухню інколи сусідка вийде. Побачить, що ви пишете і подумає: «Мабуть, розумний чоловік! Ач, як шпарить!» Це теж непогано…
Отже, є у вас ручка і зошит. Приступайте з Богом!
а). Радянський детективний роман
Спочатку трохи подумайте, але особливо не напружуйтесь, бо все дуже просто. Почнемо з заголовку. Тут для вас необмежене поле діяльності. Ви ж пишете детективний роман про шпигунів? А шпигуни мають кличку? А як же! Що ж то за шпигун, коли його по прізвищу називають? Згадайте: Зорге мав кличку «Рамзай», Штірліц – «Юстас». Вони, правда були не шпигунами, а розвідниками, бо обидва наші. Це у них там, на Заході, не розвідники, а шпигуни. От вам і є: «Барс»! Чим погана кличка? Можна його і якимось номером назвати, наприклад, Б – 14 або 14 – Б, але кличка краще. А тепер придумайте щось про того «Барса». Приміром: «Барс не залишає слідів». Або навпаки: «Барс залишає сліди». Яка різниця, його все одно спіймають наші славні чекісти. Але ж яка назва для роману! Та людина аж затруситься, коли прочитає отаке і обов’язково купить вашу книгу. А там і весь тираж розхватають. Потім – перевидання, і пішло, і пішло! Кидайте тоді роботу, купуйте дачу… Але про це потім.
Далі змалюйте робочий кабінет містера Кларка і обов’язково в невеличкому містечку Західної Німеччини. Кабінет повинен бути просторим, з м’якими килимами на підлозі. За масивним столом у кріслі сидить сам містер Кларк. На столі – пляшка якогось напою і лампа під абажуром. Не забудьте важливу деталь: лампа не повинна освітлювати лиця містера Кларка, можна освітити лише його важке квадратне (обов’язково квадратне!) підборіддя. По другий бік столу (це вже спиною до вас) сидить такий собі сірий чоловічок. Описувати його немає потреби, бо це ж і є шпигун! «Барс» чи Б – 14, а він не повинен мати будь-яких особливих приміт. Так прямо й пишіть: чоловік без особливих приміт. Вони всі такі.
Чоловічок говорить: — Ні!
Містер Кларк каже: — Так!
Оце вже вам зав’язка. Далі все піде легко. Купите собі дачу, «Мерседес»… Але про це потім.
Так от, містер Кларк – «Так», а чоловічок – «Ні». Це вони сперечаються. Американець хоче заслати чоловіка шпигуном в Радянський Союз, а той страшенно боїться, бо знає наперед, що то мертве діло. Але вам потрібно, щоб він погодився, бо про що ж ви писатимете, якщо він відмовиться? А примусити його дуже легко. Можна налякати: «Від нас не втечеш, у нас руки довгі!». Можна його купити, запропонувавши великі гроші: «На ваше прізвище ми покладемо в швейцарський банк п’ятизначну суму». Можна створити йому безвихідне становище: «Ми будем вимушені передати вас німецькій поліції. Вона давно вами цікавиться». І все, він піде, як миленький!
А тепер покажіть, як його навчають. Обов’язково скиньте кілька разів з літака на парашуті, навчіть стріляти в темряві на голос, ходити по азимуту, писати симпатичним чорнилом, розбиратися в шифрах, навчіть різним карколомним прийомам карате, джиу-джитсу, кунг-фу і т.д. Можете навчати його в шпигунській школі хоч і цілий рік. До речі, в школі обов’язково повинен бути якийсь інструктор-п’яничка, обов’язково з українським прізвищем. Це так ведеться в радянських детективах…
Тепер придумайте як його переправити через кордон. Методів існує дуже багато. Можна пустити його пішки. Тоді не забудьте, щоб він взяв із собою отой порошок, що від нього прикордонна собака чхає і не бере сліду. Можна пустити його з моря у водолазному костюмі. Тоді не забудьте, щоб вилізши з моря, він той костюм втопив, загорнувши в нього каменюку. Можна наповнити легким газом невеличкий аеростатик, причепити до нього шпигуна і пустити за вітром, що саме дме у бік Радянського Союзу. Можна відправити його портативним гелікоптерчиком. А то придумайте щось новеньке самі. Нехай отой Б – 14 копає, наприклад, довгу нору і вилазить на поверхню вже за кордоном! Тоді його важче буде зловити. Довше за ним ганятимуться – більше про нього напишете. А більше напишете – книга товща вийде, продаватиметься дорожче. Купуєте «Мерседеса» … Але про це потім.
Так от, переправили ви його через кордон. Але зробити це потрібно так, щоб його помітили наші славні прикордонники. Летить, скажімо, літак (не забудьте, що на ньому не повинно бути розпізнавальних знаків), а його вже зафіксували наші локаторники. Тут можна навіть трохи лірики підкинути. Прямо так і пишіть:
«Молодший сержант Сидір Мисочка уважно вдивлявся в екран. Спокійне зеленкувате світло м’яко падало на його лице. Воно (лице, звичайно ж!) здавалося вирізьбленим з якогось загадкового зеленого каменя. На екрані миготіли сполохи, вузенький промінь рівномірно пробігав по колу. Сидір думав про те, що сьогодні одержав листа від Марійки. Хороша дівчина Марійка! Хіба можна забути оті вишневі губи, задумливі з лукавинкою очі, тугі, в руку товщини коси… Сидір усміхнувся, замріяно зітхнув…» І отут саме якраз і пишіть: «Та раптом…» Ну а далі вже все ясно. Тривога. Прибігає капітан Ромашкін (Омашкін, Машкін, Ашкін, а якщо хочете дуже вже оригінально, то напишіть Шкін, або навіть Кін), доповідає вищому начальству, те начальство – ще вищому і закрутилося колесо! Вже летять винищувачі назустріч ворожому літаку, вже стартують ракети у нічне небо, а ось його уже й збили!
Випускати літака не потрібно. Збивайте його к бісовому батькові! Випустіть лише Барса. Можете навіть спочатку спіймати його, а потім хай ті, що тримали шпигуна, кудись відвернуться на мить і тоді Барс розіб’є невеличку ампулу зі страшним отруйним газом і всі попадають! Потім його потрібно вивести на асфальтову (обов’язково асфальтову!) дорогу, де він сяде на попутну машину і зникне. Коли прибіжать прикордонники, то на асфальтовій дорозі собака втратить слід…
Оце на цьому можна і закінчувати першу частину. Пишіть сміливо, створюйте найнеймовірніші ситуації, зумійте лише самі виплутатися з них. Ще покажіть підполковника держбезпеки Проніна. Змалюйте його так: він уже одягнувся, щоб іти додому після напруженого дня. В лівій кишені у нього лежать квитки на «Лебедине озеро». Нарешті, сьогоднішній вечір він проведе разом з сім’єю! Дзвонить телефон. Пронін (Ронін, Онін, Нін) бере слухавку. Лице його стає суворим. Потім він телефонує дружині і каже, що сьогодні не прийде. Жінка в нього розумна і не дорікає.
От на цьому і закінчуйте остаточно. Беріть другий зошит. Зверху напишіть своє прізвище, трохи нижче – назву романа, а ще нижче пишіть: «Частина друга».
Тепер змалюйте, як шпигун діє. Пропхніть його з надійними документами в якусь установу. Покажіть, як він передає у центр радіограму про те, що влаштувався добре. Розкрийте його завдання. Тут для вашої фантазії простір необмежений. Можна: викрасти креслення нової ракети чи літака, вбити професора Букіна, можна навіть викрасти самого професора, можна висадити в повітря: завод, ГЕС, міст, клуб у селі Іваньки. Можна напустити сарану на поля колгоспу «Пам'ять Ілліча», заразити сапом худобу. Одночасно Барс повинен рахувати ешелони, що проходять через станцію Чортопхаївку, фотографувати аеродроми та лінії високовольтних передач. Фотоапарат можна заховати: в око, в запальничку, в портсигар, в зуб, в ґудзик кальсонів. Радіопередавач можна заховати туди ж.
Потім розкажіть, як Петя Вареник, учень 6-го «б» класу, піонер, ідучи до лісу по гриби, побачив чужого дядю, що дивися на військовий аеродром і весь час кліпав лівим оком. Це повинно насторожити хлопця: чому лівим, а не правим? Все ясно – шпигун! Фотографує! Петя біжить в міліцію. Міліціонер, що примчався на мотоциклі, хоче арештувати Бараса, але шпигун його вбиває.
Стріляє в нього з: авторучки, парасольки, термоса, в кінці кінців – з пальця! Шпигун знову втік, але підполковник Пронін уже напав на його слід. Покажіть якого-небудь капітана, який каже, що Барса потрібно брати негайно, і покажіть, як Пронін відмовляється від цього – ще рано, ще не час.
На місці вбивства міліціонера знаходять якусь штучку – кусок газети, ножик, недопалок, сірника. Все це загортають у целофановий пакет і везуть на експертизу. І тут усім стає зрозуміло, що Барс поїде у Вапнярку.
— Ось там і будемо його брати! — каже Пронін.
У поїзді він, замаскований під діда, їде в одному вагоні з Барсом, замаскованим під негра. Шпигун якось здогадується, що той дід контррозвідник. Вискакує на повному ходу. Пронін – за ним. Стрільба. Барс поранений, але втік. І знову пошуки… Водіть їх – і Проніна, і Барса, і читачів. Якомога більше водіть, якомога більше всіляких страхів, убивств, хитрощів. Нарешті, у Вапнярці чекісти ловлять шпигуна!
Тепер залишилося вже небагато. Книга виходить товста, отже і прибуток буде більшим. А там купите собі, нарешті друкарську машинку… Але про це потім. Беріть новий зошит. Це буде вже третя частина.
Допит. Барс ні в чому не зізнається. І тут Пронін завдає йому першого удару: він називає дійсне прізвище Барса! Звідки він його взяв – ніхто не знає, бо і я того не знаю. Але він називає!
Продовження буде далі....