Рогатка

Не навмання жбурнула камінця

І вбила Солов'я-співця.

Упав, сердега, крильцями тріпоче

І тільки-но заплющив очі —

Рогатка тут як тут,

Сумує з усіма:

— Якого друга поміж нас нема!

Колись я у гаю жила

(Тоді ще пагінцем була) —

До мене він у гості прилітав

І ранок піснею вітав...

Тепер нема...

Не прикладу ума...

Сльоза упала Солов'ю на груди.

Бувають же, їй-право, люди.