Рогатка
Не навмання жбурнула камінця
І вбила Солов'я-співця.
Упав, сердега, крильцями тріпоче
І тільки-но заплющив очі —
Рогатка тут як тут,
Сумує з усіма:
— Якого друга поміж нас нема!
Колись я у гаю жила
(Тоді ще пагінцем була) —
До мене він у гості прилітав
І ранок піснею вітав...
Тепер нема...
Не прикладу ума...
Сльоза упала Солов'ю на груди.
Бувають же, їй-право, люди.