Неначе зірка в темряві зійшла
І відступила у пітьму стагнація:
Нарешті і до нашого села
Омріяна прийшла цивілізація!
Ввірвалася пронизливим дзвінком,
Здолавши всі бар’єри й перепони:
За добрі гроші славний «Телеком»
Охочим всім поставив телефони.
Тепер дзвінки лунають звідусіль,
Та й ми телефонуєм до упаду
У Жмеринку, Вапнярку, в Ізраїль,
В Крижопіль, Конотоп чи у Канаду.
І кругозір наш обширів набрав,
Тепер сказати можем навіть сонні
Хто Запоріжжя наше обікрав,
Хто покриває мафію в Херсоні…
Звичайно, тішать нас контакти ці,
І ми, задерши носа, би ходили,
Коли б зв’язківці – браві молодці –
Із тим прогресом так не начудили.
Щось не туди встромив якийсь монтер,
Чи припаяв не ту кудись дротину –
Береш до вуха трубку відтепер
І всі розмови чуєш без упину.
Вже таємниць немає у селі,
Бо все і всім про кожного відомо:
Он у Максима видохли кролі,
А Гальчин Вітька не ночує вдома,
У баби Ганни хтось курей покрав,
А внук її про мотоцикла мріє…
Запив Андрій (по-нашому – «заграв»).
Полаялася з Лідкою Марія.
Вже і мене потік цей обілляв,
Хтось «розрядив» на мене батарею:
Він шле в газету віршики, мовляв,
А ті йому в подяку – гонорею…
Ми знаєм, хто до Катьки в гості йде,
Коли немає чоловіка вдома,
Хто випиває з ким, коли і де,
Хто лаяв Кучму й матюкавсь при тому,
Як від мишей спасатись реп’яхом,
Коли у вас немає в домі кицьки,
Як лікувати ноги лопухом
Чи як дитину відлучать від цицьки,
Хто продає дешевше самогон,
У кого льоха до кнура зірвалась…
Велике діло мати телефон,
Бо звідки б ми про все оте дізнались?
Нам прокурори і суди – мура!
Ні в кого санкцій не потрібно брати…
Сидить собі бабусенька стара,
Все слухає й збирає компромати…