Олесь (Олексій) Іванович Жолдак (30 березня 1918 року в селі Верблюжка Новгородківського району Кіровоградської області - 8 червня 2000 року Київ) — український поет, сатирик, гуморист, сценарист. Лауреат літературної премії НСПУ ім. Остапа Вишні та Петра Сагайдачного, свої творчі зачатки розпочав в часі перебування на Запоріжжі.
Біографічна замальовка
Він знайшов вічний спокій у Дніпровській хвилі
від побратима - Віктора Савченка
... Це так, в роки Великої Вітчизняної війни він із своїми "катюшами" форсував Дніпро і він же — Дніпро, — через десятки літ по війні його й забере.
Пам’ятаю його високим, дещо сухорлявим і, не зважаючи на вік, завжди рвійно-підтягненим, по-парубоцькому струнким. І швидким на ходу — теж не зважаючи на поважний вік.
При зустрічах, вітаючись, він незмінно припіднімав капелюха і приязно посміхався. Тепла і щиро-дружня посмішка була як наче б його візитівкою, сутністю була його доброї душі.
Похмуро-понурим чи й недоброзичливим він просто бути не міг — за своєю природою. Хоча, відстоюючи своє, бував дещо аж різкуватим. Принаймні, твердо стояв на своєму. І гумор його такий же як і він, усміхнено-дотепний, приязний. Хоч до всіляких негараздів — житейських чи літературних, — він був різким і звичайно ж непоступливим у своїй боротьбі зі злом.
Він — це Олесь Жолдак.
Він народився у вже далекому од нас (хоча й був нашим сучасником) 1918 році — як колись любили писати: буремному.
Є у південно-східному куті Кіровоградщини Новгородківський район з тридцятьма населеними пунктами.
Серед них і село Верблюдка. Як засвідчує УРЕ, у Верблюдці народився "укр. рад. Парт. і держ. діяч П. Л. Погребняк". (У 1971 — міністр с.г. УРСР, потім заступник Голови Ради Міністрів УРСР, член ЦК КПРС, член Політбюро ЦК КПУ, депутат). Про те, що там же народився й Олесь Іванович Жолдак — ані слівця, і дарма. Саме цією подією — що в ній народився весело-дотепно-в’їдливий поет-пересмішник Олесь Жолдак і буде колись пишатися Верблюдка, а втім, вона перейменована на честь колишнього "рад. парт. і держ. діяча" в Погребнякове. А мала б бути Жолдаківкою. (А раптом... Раптом колись нею і буде?)
Отож...
...Закінчив Олесь Запорізький педагогічний технікум (1940). Працював у редакції газети "Комсомолець Запоріжжя". Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ст., Червоної Зірки (двома), медалями та Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
По війні працював у редакціях газет "Червоне Запоріжжя", "Радянська Україна", "Літературна Україна" та в журналі "Перець".
Як поет почав з лірики — збірки "Орлята", "Перевесло" та ін. Слава Богу, швидко збагнув, що це — не його. Лірика з нього ні вийде —хоча в душі й був ліриком. А втім, всі справжні гумористи у душі завжди неперевершені лірики, але драми з цього — що не став ліриком, — не влаштовував і самоїдством не займався. Проспівавши на прощання "хвалу дрібнотемним поетам" — "У нього вірші, скажем так — Літературний порожняк: До стоверстової сторінки Тебе несе він без зупинки! — Олесь Іванович перейшов — назавжди! — до сатири та гумору. І це — пародії, шаржі, епіграми, гуморески, — виявилося його жанром, даним йому від Бога.
Тут Олесь Жолдак і відбувся як творча особистість, ставши вельми дотепним і оригінальним сатириком-гумористом. З’явилися збірки: "Відколювання номерів", "Вибрики Пегаса", "Маститі мастаки"...» Написав він мало, але — на вагу золота. І саме у жанрі смішному став він тим Олесем Жолдаком, якого ми й знаємо і який буде завжди.
Жаль, але писав він рідко, принаймні, не приковував себе до робочого столу (більше свого часу і снаги віддавав редакторській роботі). Людина вільна, розкута, жив вільно і ні від кого незалежним, гордим і у смішливим, насолоджуючись життям.
Писав здебільшого під настрій, чи коли траплялися сюжети, зачіпки (для пародій), залишаючись веселим і наче безжурним поетом-пересмішником, добрим редактором, перекладачем і таким же добрим другом, колегою і побратимом... Тож творчий доробок його загалом невеликий — потенціал у ньому був закладений на значно більше. Але доробок хоч і невеликий, проте — ваговий. Як говорять: малий золотник та дорогий.
Відзначався скромністю, завжди тримаючись наче в тіні. Ніколи не вип’ячував себе і своїх заслуг, а вони у нього були. І — значні та — заслужені. Він — перший із гвардійських офіцерів командував "катюшами", як прозвали гвардійські реактивні міномети, встановлені на автомашинах — і тут трудилися наші гумористи й сатирики!
Особливо він прославився у битві під Москвою у 1942 році. Про це писала "Правда" під рубрикою "Навечно в памяти народной"...
Він був героєм ще за часів Другої світової, але про те ніхто й не здогадувався. Для всіх, хто його знав, він залишався поетом-пересмішником, пародистом, сміхуном...
В роки тяжкої війни він щасливо уникнув смерті (ба, ба, не однієї, а сто і більше смертей!), але коли йому стане зле — сам зробить мужній крок навстріч смерті.
Це коли його вдень і вночі почнуть терзати нестерпні болі. Коли вже йому долею буде винесено вирок і попереду залишатиметься сама агонія, він не стане покірно чекати кінця.
Тетяна Безсонова:
— Останні роки — перед лихом, що й зведе його зі світу живих, він просто жив. У кращому значенні цього слова. Переймався життям, його маленькими радощами й утіхами, і радувався, що він живе. Вцілів на великій війні, тож радувався життю. А воно, як ви знаєте, варте радощів. Але вже почав відчувати те лихо, що насувалося на нього... Пригадую, у 1998 році ми святкували його вісімдесятиріччя... Як скінчилися урочистості, вийшли з приміщення — я, мій чоловік, письменник Анатолій Скрипник, ювіляр. Олесь взяв мене під руку. Був він бадьорий. Як завжди стрункий, підтягнений — красень! — Підемо, — кажу.
І раптом він замислено, із зажуреною усмішкою мовив:
— Ми підемо, як трави похилі...
Маленький перефраз, але який у ньому ховався глибокий зміст! Передчуття лихого кінця, на жаль, швидко збулося...
Загніздилися в Олеся негаразди — м’яко кажучи. До фронтових ран, які почали озиватися, додалася тяжка хвороба. Невиліковувана. Вона швидко прогресувала. Надії вже не було — та ще враховуючи його вік. Це й він сам розумів. Терпів. Але настава така мить, коли й терпець уривається... Пригадую, 9 травня ми з чоловіком подзвонили, щоб привітати його зі святом.
— Божє мій! — вигукнув він, — Свято Перемоги, а я, фронтовик, не можу догукатися до лікарів...
Йому тоді було дуже зле. Так зле, що й словами не передати.
Микола Сом:
— Олесь зі своїми "катюшами" пройшов всю Україну, Угорщину, Польщу... Уцілів. Але на початку третього тисячоліття почали відкриватися рани старі, фронтові. Біль був нестерпним. Вдень і вночі. Додалася хвороба. Почав сліпнути, вже майже нічого не бачив. Не міг спати. Медицина ні чим не могла йому зарадити, мучився, терпів. Терпів і мучився, а коли переконався, що це вже все, що попереду лише мученицький кінець, встав рано-вранці, зодягнув макінтоша і залишив рідний дім — навічно. І піде — як завжди швидко і рвійно, високий, по-парубоцькому підтягнений, —піде до Дніпра... До рідного Дніпра, який він так любив, піде просити у нього смерті, забрати його до себе. До того Дніпра, який він визволяв разом із своїми гвардійськими мінометами, ласкаво прозваними "катюшами", піде покінчити з болем, що його терзав. Кинеться у світлі води Славутича... На березі сиділи риболови. Раптом бачать: високий чоловік у макінтоші зайшов у Дніпро і зник у його глибині... Його потім водолази довго шукатимуть — течія затягла тіло на глибину... Там, у дніпрових хвилях і знайде він свій вічний спокій... Його поховають на Південному кладовищі Києва — це в напрямку Білої Церкви, чи не година туди їзди...
Так завершить своє многотрудне і героїчне, і веселе життя фронтовика, командир легендарних «катюш», за мирного часу веселий поет-пересмішник.
Творчі надбання
Творча біографія Олеся Жолдака почалася ще до війни, коли у 1937 році став друкуватися в пресі Запоріжжя. Писав сценарії для студії «Укртелефільм».
Автор збірок ліричних, гумористичних та сатиричних віршів.
* «Орлята» → (1953)
* «Відколювання номерів» → (1960)
* «Перевесло» → (1964)
* «Вибрики Пегаса» → (1968)
* «Рівновага» → (1978)
* «Маститі мастаки» → (1983)
Вірші Олеся Жолдака перекладалися російською та білоруською мовами. Олесь працював також і у галузі художнього перекладу з російської, білоруської, сербохорватської та інших мов. За свої творчі поривання Олесь Жолдак отримав: відзнаку - Лауреат літературної премії НСПУ ім. Остапа Вишні, та Грамоту Президії Верховної Ради УРСР.
Наразі,приводимо до вашої уваги добірочку лірики Олеся Жолдака:
* «Новоглагольний авторський романс»
* «У ранкову, у певну годину...»
Корисні посилання
* Про Олеся Жолдака на письменницькому порталі «Літературний навігатор»