Гість

Припхався Вовк

до Зайця в хату:

— Привіт, дурко вухатий!

Що вирячивсь? Гостей приймай!

Запрошуй, теє… пригощай!

Невже не знаєш етикету:

Гість на поріг – готуйся до бенкету!

Та похутчіше!

Я ж бо зголоднів—

Чотири дні не похме… гм, не їв.

(Тут, мабуть, зауважить слід –

Відомо ще з прадавніх літ,

Що гість – це завжди радість в хаті).

На цьому Заєць звик стояти,

Отак і вчив своїх діток:

Для гостя – все,

хай, навіть, гість той – вовк.

Отож господар наш вухатий

Зібрав на стіл усе,

чим був багатий:

На закусь – огірки та вінегрет

(Ще й терта морква з хроном на десерт),

На випивку – із ягідок наливка,

Ну і само собою – буряківка.

— До столу прошу,—

мовив Заєць стиха.

— Будь-ласка,—

обізвалася Зайчиха

(Вона ось тільки з Зайченям зайшла до хати)

І сіли всі за стіл – бенкетувати.

Свій перший тост

”За себе!” Вовк промовив,

Затим ”За родичів!”

і ”За синочка Вову!”

(Той покарання відбував у спецв’язниці

За те, що шубу здер вночі з Лисиці).

”За вінегрет!”, ”За вечорок чудовий!”,

А потім знов ”За себе!” й знову…

Вовк пив і їв, співать зривався

І до Зайчихи залицявся.

Дав кілька щиглів Зайченяті,

Сходив до вітру просто в хаті…

І, врешті, посуд весь побив,

Господареві вуха накрутив

Та з тим на чотирьох

із двору ледь поплівся.

Зайчисько до-овго вслід йому дивився,

Крізь сльози болю,

і йому все чулось:

”Ш-шум-мєл ка-га-м-миш,

дєрєвья-га гну-гулісь!!!

_

Ми хлібом-сіллю, згідно з етикетом

І нашим же таки менталітетом

Гостей стрічаєм із усіх усюд…

А поміж них бува усякий люд

І, зокрема, пихато-дурнуватий,

Що так гостює –

хоч тікай із хати.