Ще не встиг продерти очі
І на ліжку сісти –
Голос внутрішній шепоче:
«Що ж би його з’їсти?»
- В тебе совість є? – питаю, -
Ну, чому ж притих ти?
Адже знаєш, що немає
В домі ані крихти!
Хто лише про шлунок дбає,
Той живе несповна,
Бо відомо, що буває
Їжа ще й духовна!
Замість їсти до відрижки
Й бігать до клозету,
Почитав би краще книжку
Чи якусь газету.
Телевізор подивися,
Вислухай новини –
Може, чим і збагатишся,
Ти ж таки людина!
Он дивись: Бенюк з екрану
Щось розповідає!
Ні… То він із ресторану
Холостих повчає.
Качку взяв і масла пачку,
Яблука хороші…
Я б і сам засмажив качку,
Аби були гроші!
Ось дідок глибокодумно
Бородою трусить:
Пан Попович. Цей розумне
Щось сказати мусить!
А професор – теж про їжу:
Каже, треба взяти
Карася, сметану свіжу…
А за віщо брати?
Перемкнемо… Та одначе
Й тут ми помилились:
«Смак». Про їжу передача.
Щоб ви показились!
Макаревич он завзято
Блискає зубами:
Треба, каже, гуску взяти
Та напхать грибами…
Ну артист! Та я й без тебе
Ту зроблю закуску.
Ти не вчи мене, як треба, -
Ти мені дай гуску!
Тут Бурда розповідає
Нам про страви царські:
Осетрину нарізає
Та сири швейцарські…
Да, одеським ерудитам
Всього вистачає.
Ми ж голодні і сердиті,
Бо грошей немає.
Браття тележурналісти!
Ви вже нас «дістали».
Краще ілюзіоніста
Нам би показали.
Хай навчить, як розв’язати
Без грошей задачку,
Щоб із шапки витягати
Гуску або качку!
Голос внутрішній, як видно,
Все ж натура хижа,
Бо питає так єхидно:
«Як духовна їжа?»
- Та замовкни ти! – гукаю, -
В душу хоч не лізь ти!
Я вже й сам себе питаю:
Що ж би його з’їсти?