Деяким сусідам у зв’язку з їхніми заявами
про приналежність Криму і Севастополя Росії –
присвячую.
Одна Свиня в сусідній двір пролізла –
Знайшла шпаринку, чи паркан прогризла,
Бо сотворіння це завжди любило
В чужі обійстя пхати своє рило.
Отож вона вагатися не стала,
Город, садок, подвір’я сплюндрувала,
А в квітнику такого наробила,
Немов його лиха година била!
Коли Господар те побачив лихо,
То взяв ломаку і, підкравшись тихо,
Так уперіщив капосну тварюку,
Що ледь собі з плеча не вирвав руку.
Свиня такого, звісно, не чекала,
Тому, як під ножем, заверещала:
- Ти що це робиш, розпроклятий діду?!
Хіба так можна? Ми ж таки сусіди!
Та й споконвіку, як відомо нині,
Жили в дворі цім разом люди й свині.
З тобою ми давно ріднею стали,
Бо тут, в одній колисці, виростали!
Ми з вами спільну маємо натуру,
До того ж збагатили вам культуру,
Тому, коли вже пильно розібратись,
То в мене всі права є тут валятись!
Хто з нас хазяїн – то ще невідомо,
А я де ляжу – там і буду вдома!
Ну що тут скажеш? От така «рідня»…
Свиня – вона і в Африці с в и н я !
______
Збрехав я вам. Пробачте небораку.
Не брав Господар в руки ту ломаку,
Не бив свиню нахабно-істеричну,
А мимрив щось про «дружбу історичну»…
Ось так буває: слово прохопилось –
І сам повірив. Дуже вже хотілось…