Зима тоді видалась холодною і багатосніжною. Я навчався вже на третьому курсі військового училища і був, як нині кажуть в армії, «дідом». Статус третьокурсника дозволяв деякі послаблення жорстких норм військової дисципліни. Іноді доводилося виконувати окремі завдання самостійно, у відриві від «рідного колективу». Кілька разів я їздив навіть у Київ з якимись дорученнями.
Одного разу, не пам’ятаю вже у яких справах, прийшов я на аеродром училища. Брів по коліна в снігу вздовж стоянки винищувачів МіГ-15. Тут мене і спіймав інструктор майор Ч.:
— Швиденько біжи до он того МіГ’а, запусти двигун і вигазуй весь керосин. Там будуть знімати нижню плиту і паливний насос. Заодно і першокурсникам покажеш, як запускати і випробовувати двигун!
Я козирнув і побрів до винищувача з бортовим номером 03. Аеродром ще не розчистили від снігу і першокурсники вовтузилися в снігу, користуючись відсутністю інструктора.
— Ану, салаги, всі до мене! – грізно рявкнув я, наблизившись до пустунів.
Вони слухняно вишикувалися по моїй команді і я, заклавши руки за спину, почав пояснювати для чого потрібно зняти нижню плиту, вигазувати весь керосин, порядок запуску і випробовування двигуна. Потім наказав підкотити візок з акумуляторами для запуску, сам заліз в кабіну і увімкнув прилади. Виявилося, що керосину було трохи більше трьохсот літрів. Це сьогодні здається неймовірним – отак просто спалити триста літрів високоякісного авіаційного палива, а тоді… Якось довелося спостерігати таку картину: солдати-механіки вилили в сніг підвісний бак (а це 400 літрів керосину), бо той бак потрібно було терміново підвісити під крило, а підняти таку вагу вони не могли. От і вийшли з положення. І ніхто не був покараний! Подумаєш, 400 літрів!
Я запустив двигуна і став пояснювати першокурсникам порядок випробовування, які повинні бути показники приладів, як веде себе двигун при нормальному режимі роботи, що таке помпаж і т. д. Курсанти, а їх було чоловік 8 – 10, розмістилися на крилах по обидва боки від кабіни пілота. Всі уважно стежили за моїми діями, а я почував себе на вершині блаженства – ще б пак! Мене слухали «зелені салаги» з відкритими ротами! Вони ж поки що вчили тільки теорію і те, що робив я, було для них першим близьким знайомством з винищувачем.
При випробовуванні двигуна є такий тест: ви різко даєте рукоятку газу вперед і спостерігаєте за приладами, щоб встановити час, за який двигун виходить з обертів малого газу на максимальні. Для МіГ-15 – це щось біля 30 секунд. От я й приступив до цієї проби. Перед тим сказав першокурсникам, щоб вони спустились на землю і спостерігали за подіями звідти. Отже – рукоятку вперед! Клацнув хронометром, зафіксувавши момент початку тесту, і втупився поглядом в тахометр – показник частоти обертів. Двигун почав збільшувати потужність. Його басовите гудіння поступово переростало у пронизливе виття підвищеного тону. Я міцно тримав рукоятку гальма, відчуваючи, що літак намагається зірватися вперед. Ось тахометр показав 11560 – максимальне число обертів. І в цю мить я відчув, що винищувач «клюнув носом». Спочатку подумав, що «просіла» передня стійка шасі. Таке буває: під час виходу двигуна на максимальну потужність його тяга зростає до 2700 кг і передня стійка іноді раптово просідає під навантаженням.
Підвівши голову, я з жахом побачив, що мій літак несеться на стоянку бомбардувальників Іл-28, розташовану на відстані двохсот метрів напроти стоянки винищувачів. Пізніше я зрозумів, що не заправлений пальним, «сухий» МіГ-15, втративши таким чином біля двох тонн своєї повної ваги, легко подолав колодки під колесами, а в глибокому снігу гальма були ні до чого: колеса легко ковзалися, не маючи контакту з бетоном. Я швидко перевів сектор газу на мінімальні оберти і натиснув на ліву педаль. Літак плавно розвернувся і тепер, поступово зменшуючи швидкість, прямував вздовж стоянки.
Та найсмішніше, як потім виявилося, було в іншому. Саме в цей час невідомо звідки на доріжку для вирулювання на злітну смугу вискочив заєць. Мабуть, перелякавшись виття мого літака, він чимдуж помчав по глибокому снігу. Наші аеродромні приблуди-собаки такого стерпіти не могли. Вони обидві кинулися навздогін косоокому. За ними помчалося кілька курсантів, у яких теж прокинувся споконвічний чоловічий мисливський інстинкт. Ну і, нарешті, замкнув гонитву бойовий літак-винищувач…
Ця подія була детально описана в нашій стінній газеті. Головними героями відповідної карикатури були я і заєць…