Десятка

Напередодні полювання Микита Козоріз вилучив з шафи рушницю і, переламавши навпіл, зазирнув до стволів. Канали були порожні.

— Непорядок, — розгубився Микита і, не довіряючи очам, вхопив шомпол. Чистка шомполом бажаних результатів не дала.

— Мотре! — гукнув на кухню чоловік. — Ти рушницю брала?

— Що мені нею часник товкти, чи борщ помішувати?

— Це тоді той шибеник. Де Валерка?

— Де ж йому бути, як не в школі.

— Ну, я його навчу, — багатообіцяюче промовив батько.

Коли син з’явився зі школи, Козоріз грізно запитав:

— Ти рушницю брав?

— Позавчора, — насупився хлопець, очікуючи критичного моменту.

— А у тебе дозвіл від когось є на це?

— Та я лише двічі бабахнув за городами по старій макітрі.

— Ну, заєць, постривай! — Батько вхопив хлопця за вухо. — Ану, ході­мо, покажеш, де стріляв.

Прийшли до стрільбища.

— Ось тут, — показав син, потираючи вухо. — А он макітра, я у неї не вцілив.

— Зараз побачимо, — батько подріботів до "мішені", присів навпочіпки і став щось шукати. Нарешті стомився, змахнув з чола піт і підішов до сина:

— Ти точно у макітру цілився?

— Більше нічого не було під рукою.

— Бовдуре! Як отак стрілятимеш — без нових джинсів зостанешся, — кинув батько і вже собі під ніс пробурмотів: - Добре, що у стволі я заховав всього червінця, а не пів зарплати...