Якось-то Лебідь, Рак та Щука
Утрьох штовхали воза.
— Цей віз — така, їй-право, мука.
Буденна проза! —
Сказав поважно Лебідь
І зник у небі.
— Тягнули — хватить! —
Промовив Рак пихато
І благородно-чинно
До берега поліз...
— Ех, ви, мужчини! —
Сказала Щука й запряглась у віз.