Мій арсенал

Стати військовим мені, мабуть, і справді було на роду написано. Скільки себе пам’ятаю, завжди тягнувся до зброї. Під час війни цього добра вистачало. Багато неповнолітніх «саперів» загинуло в наших селах при спробах демонтувати міни, снаряди, гранати… Одного разу мені пощастило і я залишився живим після того, як поряд розірвалася граната, яку я сам же й кинув.

Ті дві німецькі гранати я знайшов біля колишньої колгоспної конюшні. Зрозуміло, я не міг залишити їх напризволяще, необхідно було те добро негайно використати. Але я не знав, як примусити їх вибухнути. Спочатку взяв дві цеглини з тієї ж конюшні, на одну з них поклав гранати, а другу почав жбурляти зверху. Не подіяло. Тоді я пішов «на консультацію» до парубків, які на березі річки влаштували гульки з приводу призову до армії. Село щойно звільнили від німців і всі хлопці віком 16 – 17 років отримали повістки до військкомату. От вони й святкували… Шестеро з них загинули того ж вечора від вибуху складу німецьких снарядів по другий бік річки – хотіли влаштувати якийсь феєрверк… Так от ті хлопці пояснили мені, нетямущому, як потрібно кидати гранату. Для цього використали одну з тих, що я мав, а з другою я пішов до конюшні, щоб там у спокійній обстановці зробити свою справу. Конюшня (точніше – те, що залишилося від неї) стояла на високому березі річки і я вирішив, що найбільшого ефекту досягну, жбурнувши гранату в воду. Зробив усе, як треба, кинув. Але граната не долетіла до води… Отже, потрібно взяти її і кинути далі. У німецьких гранат, до речі, проміжок часу між кидком і вибухом більший, ніж у наших. Про це я дізнався уже в училищі, а тоді – ліг на живіт і почав сповзати з урвистого берега. Отут вона й бабахнула! Вибуховою хвилею мене кинуло у точку відправлення. На тому все й закінчилося.

Згодом я обзавівся наганом – випадково знайшов. Не пам’ятаю вже коли це сталося – ще при німцях, чи вже після того, як їх прогнали. Під стінами хати, в якій колись була сільрада, сушилися снопики конопель після того, як їх довго вимочували в річці. Коноплі тоді застосовувалися для виготовлення домашньої тканини, а не в якості наркотичного зілля, як це робиться тепер. Мені чомусь було конче потрібно бігати навколо тієї хати, одночасно збиваючи ногами снопики конопель. Під одним з них я і помітив нагана. Кілька днів грався ним, ховаючись від батька, а потім віддав його сусідньому чоловікові. Як усвідомив згодом, то був досить поганий чоловік та до того ще й дезертир, як з’ясувалося через деякий час. Невдовзі його й посадили…

Була в мене і гвинтівка, німецька. Я «конфіскував» її у дорослих, як мені здавалося, парубків. Вони додумалися запхати в неї радянський патрон! Гільза цього набою була товща, ніж у німецького, тому вони не змогли дослати її в патронник. Гільза заклинилася і затвор не запирався. Я гнівно спостерігав, як ці недоумки гамселили прикладом по колоді, намагаючись вибити того патрона. Адже проблему можна було вирішити дуже просто – виштовхнути його шомполом! Я так і зробив, коли ті парубки пішли, заховавши гвинтівку в соломі. Я бачив ту схованку, тож решта було справою техніки. Не пам’ятаю вже, куди поділася та гвинтівка.