Балада про кров’янку

У мене свято! Геть печалі й стреси!

Від щастя очі світяться вже зранку:

Сьогодні я в «М'ясні делікатеси»

Йду купувати ковбасу-кров’янку!

І хай мій крок здається нелогічним –

Така собі стареча забаганка,

Для мене той продукт є стратегічним,

Ота дешева ковбаса-кров’янка.

Вона мої амбіції тамує.

Тут можна трохи відхилить фіранку:

Я всім кажу, що ковбасу купую,

Не уточнивши, правда, що кров’янку…

А головне – на пенсію злиденну

(Як тут за владу не підняти склянку?)

Я можу чай без цукру пить щоденно

І раз на місяць – куштувать кров’янку.

Та і зубів повипало багато…

За віщо вставиш? Перейшов на манку…

Бо не вгризу я того сервелату,

Зате ковтаю без проблем кров’янку.

Ну все. Іду. Чого тягнуть резину?

Ох і влаштую нині я гулянку!

Мені б скоріш дійти до магазину

І взяти в руки ковбасу-кров’янку!

Є в мене хліб і є півпачки чаю,

Є (по секрету!) залишки слив’янки,

Для щастя тільки і не вистачає

Мені тієї ковбаси-кров’янки.

Вперед! Вперед немов на крилах лину.

Ковбасний відділ. Як тут пахне п’янко!

Стаю у чергу і ковтаю слину:

Я з кожним кроком ближче до кров’янки!

Та раптом… в серці – пазурі холодні,

А я ж не взяв з собою валер’янки…

Бо продащиця каже, що сьогодні

У них немає ковбаси кров’янки.

Якась, мовляв, високородна пава

На лімузині підкотила зранку

І для свого собаки-вовкодава

Забрала всю, що привезли, кров’янку…

Я здивувався, навіть розгубився –

В нас для собак, виходить, вища планка?

Оце дожився, чесно дослужився:

Вже не для мене, а для пса кров’янка!

О Боже мій! Тобі усе ще мало?

Ще не дотиснув ти мою горлянку?

Спочатку рідна влада обікрала,

Тепер собака зжер мою кров’янку…

До Бога ми волаєм, правда, марно:

Сидять злодюги міцно, як у танку.

Вони нахабно, підло і безкарно

П`ють нашу кров та ще й крадуть кров’янку!

То, може, варто йти на барикади

Під «Марсельєзу» чи під «Варшав’янку»?

А чом би й ні? І я пішов би радо

Злодюгам бити морди за кров’янку!

Щодо собаки, підлої тварини,

Хотів би я сказати наостанку:

Не вірю, що собака – друг людини!

Хіба твій друг зжере твою кров’янку?

…Та раптом сумнів, як ударом грому,

Завдав іще одну болючу ранку:

А може, той собака й ні при чому?

Можливо, я з’їдав його кров’янку?