У мене свято! Геть печалі й стреси!
Від щастя очі світяться вже зранку:
Сьогодні я в «М'ясні делікатеси»
Йду купувати ковбасу-кров’янку!
І хай мій крок здається нелогічним –
Така собі стареча забаганка,
Для мене той продукт є стратегічним,
Ота дешева ковбаса-кров’янка.
Вона мої амбіції тамує.
Тут можна трохи відхилить фіранку:
Я всім кажу, що ковбасу купую,
Не уточнивши, правда, що кров’янку…
А головне – на пенсію злиденну
(Як тут за владу не підняти склянку?)
Я можу чай без цукру пить щоденно
І раз на місяць – куштувать кров’янку.
Та і зубів повипало багато…
За віщо вставиш? Перейшов на манку…
Бо не вгризу я того сервелату,
Зате ковтаю без проблем кров’янку.
Ну все. Іду. Чого тягнуть резину?
Ох і влаштую нині я гулянку!
Мені б скоріш дійти до магазину
І взяти в руки ковбасу-кров’янку!
Є в мене хліб і є півпачки чаю,
Є (по секрету!) залишки слив’янки,
Для щастя тільки і не вистачає
Мені тієї ковбаси-кров’янки.
Вперед! Вперед немов на крилах лину.
Ковбасний відділ. Як тут пахне п’янко!
Стаю у чергу і ковтаю слину:
Я з кожним кроком ближче до кров’янки!
Та раптом… в серці – пазурі холодні,
А я ж не взяв з собою валер’янки…
Бо продащиця каже, що сьогодні
У них немає ковбаси кров’янки.
Якась, мовляв, високородна пава
На лімузині підкотила зранку
І для свого собаки-вовкодава
Забрала всю, що привезли, кров’янку…
Я здивувався, навіть розгубився –
В нас для собак, виходить, вища планка?
Оце дожився, чесно дослужився:
Вже не для мене, а для пса кров’янка!
О Боже мій! Тобі усе ще мало?
Ще не дотиснув ти мою горлянку?
Спочатку рідна влада обікрала,
Тепер собака зжер мою кров’янку…
До Бога ми волаєм, правда, марно:
Сидять злодюги міцно, як у танку.
Вони нахабно, підло і безкарно
П`ють нашу кров та ще й крадуть кров’янку!
То, може, варто йти на барикади
Під «Марсельєзу» чи під «Варшав’янку»?
А чом би й ні? І я пішов би радо
Злодюгам бити морди за кров’янку!
Щодо собаки, підлої тварини,
Хотів би я сказати наостанку:
Не вірю, що собака – друг людини!
Хіба твій друг зжере твою кров’янку?
…Та раптом сумнів, як ударом грому,
Завдав іще одну болючу ранку:
А може, той собака й ні при чому?
Можливо, я з’їдав його кров’янку?