Стара байка на новий лад
Улітку, саме серед дня,
Вовчисько, п’яний як свиня,
Приплентався до річки
Напитися водички,
Бо дуже зле йому було:
Бурчало в пузі і пекло,
Трусились лапи, хвіст ламало
І сильно в голові стріляло…
У воду ткнувся навмання,
Коли це – гульк – іде Ягня,
Таке собі мале, патлате,
Нахабне й задерикувате.
Узріло Вовка і гука:
- Ей ти, козел, дай сірника!!
- Я не палю, - той буркнув згорда, -
А за «козла» одержиш в морду!
- Ага! Так ти мене «пужать»?
Он подивись: братки біжать!
Та ми тебе, собача кров,
Віддухопелим будь здоров!
«Братки», мов зграя налетіли,
Лупили Вовка, як хотіли,
Ще й мекали між стусанами:
- Оце – за тата! Це – за маму!
Оце – за татового батька!
Оце – за тітку! Це – за дядька!
Божився Вовк, скавчав і вив,
Що їх, мовляв, не він поїв,
Та вирок винесло Ягня:
- Не ти з’їв – так твоя рідня,
Твої ж матуся або татко.
Ви всі однакові, от так-то!
Та ратичкою в ребра – бух!
І Вовк спустив, як кажуть, дух.
Мораль – куди ж її подіти! –
Грішать батьки – страждають діти!
І ще коротке резюме:
У зграї будь-хто верх візьме.
Й останнє: то погана звичка
Із пляшки пить, а запивать із річки…