Вовк та Ягня

Стара байка на новий лад

Улітку, саме серед дня,

Вовчисько, п’яний як свиня,

Приплентався до річки

Напитися водички,

Бо дуже зле йому було:

Бурчало в пузі і пекло,

Трусились лапи, хвіст ламало

І сильно в голові стріляло…

У воду ткнувся навмання,

Коли це – гульк – іде Ягня,

Таке собі мале, патлате,

Нахабне й задерикувате.

Узріло Вовка і гука:

- Ей ти, козел, дай сірника!!

- Я не палю, - той буркнув згорда, -

А за «козла» одержиш в морду!

- Ага! Так ти мене «пужать»?

Он подивись: братки біжать!

Та ми тебе, собача кров,

Віддухопелим будь здоров!

«Братки», мов зграя налетіли,

Лупили Вовка, як хотіли,

Ще й мекали між стусанами:

- Оце – за тата! Це – за маму!

Оце – за татового батька!

Оце – за тітку! Це – за дядька!

Божився Вовк, скавчав і вив,

Що їх, мовляв, не він поїв,

Та вирок винесло Ягня:

- Не ти з’їв – так твоя рідня,

Твої ж матуся або татко.

Ви всі однакові, от так-то!

Та ратичкою в ребра – бух!

І Вовк спустив, як кажуть, дух.

Мораль – куди ж її подіти! –

Грішать батьки – страждають діти!

І ще коротке резюме:

У зграї будь-хто верх візьме.

Й останнє: то погана звичка

Із пляшки пить, а запивать із річки…