Дивлюся на тебе — нема тобі віку:
Красуня нівроку і личко ясне.
Тож зичу, колего, тобі чоловіка
Та ще й гумориста, хоча б і мене.
Тепер я нічийний — перекотиполе,
Бідак-неборака, вдівець-брилеплет.
Заслав би сватів, та чи зглянеться доля,
Не зваживши навіть, що трохи й поет?
Скажімо, зійшлись ми. У нічку медову
Проснуся опівніч, щоб жінку обнять,
Тебе ж, наче вітром, завіяло з дому —
Чи плакать, чи потяг мені доганять?
Ти мчиш в Запоріжжя, чи й далі — в Торонто.
Куди мені бігти, шукать тебе де?
Таку не прив'яжеш до себе і дротом,
Як десь гуморина на світі іде.
Таку приголублять Ребро і Чубенко,
Чи, може, поманить Павло Глазовий.
У мене ж застогне від болю серденько,
І що тоді діять, хоч псом отут вий!
Бувають жінки, що стрибають у гречку,
А ти в гуморини все будеш стрибать.
На тебе замало й чотири вуздечки,
Чи й шори ремінні, щоб вдома тримать.
Тож будемо друзями так, як і досі,
Нехай не розмиє цю дружбу потік.
Бажаю від щирого серця, щоб зносу
Тобі не було, моя сестро, повік.