Подолавши шум вагонний,
З дальнього села
До дочки у центр районний
Мати прибула.
Доця матінку вітає,
Витира сльозу,
Про здоров'ячко питає,
Про свиню й козу,
Тільки раптом каже:
- Нене,
Вибачте, спішу
На базар. Скупитись треба,
Вас же попрошу -
Поки я назад вернуся,
Ви на газплиті
Борщ зваріть. У вас, матусю,
Руки ж золоті!
А з плитою так поводьтесь:
Ставите води,
Газ включаєте, підносьте
Сірничок сюди...
Лиш дочка хвостом майнула,
Як бабулі враз
Перевірить заманулось,
Як горить той газ.
Роздивилася, об тьорку
Чиркнула сірник,
Притулила до конфорки,
А з конфорки - пшик!
Звідки знати бабі Фросі
(Темна ж голова!),
Що з Тюмені газ і досі
Уряд вибива.
Дума жінка: "От-так справи,
От-так дивина!..
Як же люди їсти варять,
Як вогню нема?
Дорога ж хвилина кожна,
Що ж його робить,
Може, ще й дровами можна
Цю плиту топить?.."
По подвір'ю походила,
Принесла дрівець,
Розіклала, розтопила...
- Хай же йому грець! —
Як вальнув з плити-духовки
Сіро-бурий дим,
То за мить сервант кухонний
Зразу став рудим!
Баба кашля, баба чхає
Від тії біди,
Дим руками розганяє.
- Ґвалт! - кричить. - Води!
Швидко в раковину, бідна,
Підставля шаплик,
Крутить кран водопровідний,
А з-під крана - пшик!
Дума жінка: "Ну й квартирка!
Гірша, як тюрма,
Тут не тільки з газом дірка,
А й води нема..."
Як дочка прийшла з базару,
Внісши тельбухи –
Розганяли разом хмару –
Бабині гріхи.
І тоді сказала мати,
Витерши чоло:
- Годі, доню, тут страждати -
Їдьмо у село.
Там-таки, погнувши спину,
Якось проживеш,
А отут, моя дитино,
З голоду помреш.