Синявський Олекса Наумович (23 вересня 1887, село Андріївка, Запорізька область —†24 жовтня 1937)) — визначний український мовознавець, професор з 1920, провідний діяч у нормуванні української літературної мови 1917 — 1931, фактичний редактор остаточного тексту «Українського правопису» 1927. Був репресований в часи сталінської реакції.
Біографічна замальовка
Олекса Синявський народився 5 жовтня (за старим стилем) 1887 року на хуторі Андріївка, (тепер уже це селище міського типу у Бердянському районі Запорізької області). Батьки Олеси були з простих селян, а він аж сьомою дитиною у батьків. Родина жила у злиднях. Усіх дітей привчали працювати – виконувати будь-яку роботу на городі, пасовиську, у дворі, у хаті. Олекса виявився особливим хлопчиком із великим потягом до знань. То му й не дивно, що його манило місто - середовище, де можливості освіти були надто більші. У чотирнадцять років Олекса таки ризикнув і подався до Одеси. Під час навчання довелося одночасно підпрацьовувати репетиторством, адже треба було якось жити. "Вимовою я типовий репрезентант новоукраїнських говорів: народився в селі на Таврії, з двох років віку жив у хуторі та в селі на Запоріжжі до 18 років і понад 15 років у Харкові", – зазначав майбутній учений.
В автобіографії, поданій Олексою Синявським до історико-філологічного відділу УАН, говориться: 1909-го року вступив у Харківський університет на фізично-математичний факультет, та через рік подався на історично-філологічний, де й був до початку 1914-го року. У цьому році, коли мав вже кінчити університет, у зв’язку з Шевченківським святом був заарештований, ув’язнений, а далі й висланий з Харкова під нагляд поліції на 2 роки. Відбувши заслання, повернувся до Харкова навесні 1916-го року і тоді ж екстернував і одержав диплом І ступеня. З травня 1917-го року з пропозиції проф. С.М.Кульбакина був залишений при університеті без стипендії на 2 роки. Залишений був при катедрі слав’янської філології на підставі (недрукованих) праць: "Описание говора с. Покровского" (на Катеринославщині), за котру університетом присуджено срібну медалю, та реферат в семінарії по слав’янській філології "Судьба звуков о и е в украинском языке".
У Харкові, крім викладацької роботи, О.Н.Синявський був на редакторській посаді у видавництві "Союз", часописах "Рідне Слово", "Нова громада". Саме в цей час студенти готувалися до проведення протиурядової демонстрації на знак протесту проти заборони святкування 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Підготовку демонстрації очолили Д.Соловей та О.Синявський, які мали друкувати прокламацію з поясненням причини і мети демонстрації і закликом до участі в демонстрації інших студентів. За діями організаторів наказано встановити нагляд. Прокламація була надрукована, а Д.Соловей та О.Синявський згодом заарештовані. Покарання відбували в Полтаві.
1919 рік у житті О.Синявського ознаменувався тим, що вчений подав прохання до голови історико-філологічного відділу Української академії наук про прикомандирування його до відділу для семінарських занять з метою: 1) складання історичного словника української мови; 2) складання словника живої української мови; 3) брати участь у діалектологічній комісії. Засідання історико-філологічного відділу УАН задовольнило прохання.
Ось вижимка із того клопотання, яке О.Синявський надіслав до історико-філологічного відділу - "Записка про складання мапи фонетичних явищ української мови":
"З заснуванням Української Академії Наук систематичне вивчення української мови й усталення правопису літературної мови стали в числі найперших завдань Академії. Комісія живої мови вже провадить досить широку працю по збиранню матеріялів до словника живої мови, у найближчому часі мають приступити до праці і положити основу вже не припадковому й хисткому, а методичному й постійному студіюванню української мови Комісії діялектологічного та історичного словника.
В сучасному язикознавстві діалектологічні студії займають одно з головних місць, і діялектологія освітлює багато темних питань історичного язикознавства і мови взагалі, не кажучи вже про те, що найраціональніший правопис можливо усталити лише на даних діалектології. Українська діялектологія стоїть ще на низькому ступні розвитку. Великі простори української народної мови ще зовсім або майже зовсім не досліджено, відносно цілої науки фонетичних і морфологічних явищ маються лише випадкові й часто непевні дані, особливо щодо міри їх розповсюдження.
В таких обставинах, здається мені, корисна була б праця по вишукуванню й систематизації матеріялів до мапи у першу чергу фонетичних явищ в українській мові, тобто по можливості повного зібрання тих матеріялів і приведення їх до такого порядку, щоб по них можна було бачити, які фонетичні явища відзначено в тій чи іншій місцевості і, скажемо, довідатися, де і в якій мірі вживається н а де й в таких випадках, як мнясо – мйасо, мнята – мйата і т. и., а також і те, відносно яких пунктів і місцевостей даних немає".
З 1920 року О.Н.Синявський працює у Харківському ІНО, у якому з 1927 року навчався Ю.Шевельов (Ю.Шевельов пізніше дасть оцінку науковій діяльності О.Синявського у "Портретах українських мовознавців") [8]. Переїхавши у 1928 році до Києва, О.Синявський очолює Діалектологічну комісію ВУАН, яка була у складі Інституту мовознавства, працює у вищих навчальних закладах, керує науковими роботами аспірантів. Його студентом був визначний діалектолог Ф.Т.Жилко. Він наголошував, що мовознавцю О.Синявському "були властиві прогресивні погляди і несприйняття суб’єктивізму в наукових дослідженнях… На підставі курсу сучасної української мови і спілкування зі студентами можна було дійти висновку, що О.Синявський не виявляв жодних ознак буржуазної ідеології, зокрема націоналізму" (архівні матеріали, арк. 231). У зв’язку з постановою "Про антирадянські елементи" від 2 липня 1937 року, було наказано визначити осіб, приречених на розстріл або заслання. Смертні вироки було винесено 681692 неблагонадійним. До цього списку потрапив і О.Н.Синявський. Його заарештували 4 серпня 1937 року і кинули під варту до Київської в’язниці. Спочатку О.Синявський не визнавав висунутих проти нього звинувачень, а пізніше звернувся із заявою на ім’я Народного комісара внутрішніх справ УРСР з визнанням своєї провини перед радянським народом та його урядом і бажанням надати свідчення. Учений сподівався, що щиросердне каяття дасть можливість ще послужитися суспільству. Та Нарком внутрішніх справ був невблаганний і затвердив 21 жовтня "Обвинительное заключение по делу №817" - а 24 жовтня 1937 року Синявського Олексу Наумовича було розстріляно.
Вшанування:
Лише через двадцять років, Головна військова прокуратура знову повернулася до справи Олекси Синявського. Вона звернулася до Верховного суду СРСР з висновками у справі О.Синявського, у яких говорилося про те, що звинувачення, висунуті проти вченого, ґрунтувалися на неперевірених свідченнях самого О.Синявського. Було проведено додаткове слідство, у результаті якого зазначено, що О.Синявського заарештовано й засуджено безпідставно, що він характеризується як видатний мовознавець зі здоровими матеріалістичними поглядами. У відгукові співробітників АН УРСР за підписами Л.Булаховського та І.Білодіда говориться про те, що у його працях немає жодних виявів українського буржуазного націоналізму.
На кафедрі української мови Київського державного університету імені Т.Шевченка, де працював О.Синявський, завдяки зусиллям сина Віктора Синявського встановлено меморіальну дошку. Донька Галина Синявська і зараз проживає у Москві.
Творчі набутки
Синявський Олекса Наумович - автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови, підручників для шкіл, вишів і самоосвіти.
Наразі, подаємо перелік творів Олекси Наумовича Синявського:
Підручники, посібники:
* «Короткий нарис української мови» (Х., 1918).
* «Порадник української мови» (Х., 1922).
* «Украинский язык» (Х., 1923).
* «Діалектологічний порадник. Програма для збирання діалектичних матеріалів з лівобережних монофтонгічних говорів української мови» (Х., 1924).
* «Найголовніші правила української мови (За новим правописом)» (Х., 1929).
* «Норми української літературної мови» (Х.–К., 1931).
* «Курс української мови» (підручник для педвишів; не опублікований).
Статті:
* Описание рукописей А. А. Потебни // Бюлетень редакційного комітету для видання творів О. О. По¬те¬б¬ні. – № 1. – Х., 1922. – С. 86–92 (співавтор).
* Мова творів Гр. Сковороди // Червоний шлях. – 1924. – № 4–5. – С. 248–255.
* Дещо про Шевченкову мову. Спроба вияснити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови // Україна. – 1925. – № 1–2. – С. 100–114.
* Фонетична контроверса // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. – Кн. 13–14. – 1927. – С. 264–276.
* З верховин нової літературної української мови (Про мову І. Котляревського) // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. – № 76-б. – Т. 2. – 1928. – С. 106–210.
* Потебня як дослідник української мови // Збірник Харківського інституту народної освіти. – Т. 3. – 1928. – С. 14–18.
* З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології) // Український діалектологічний збірник. – Кн. 2. – 1929. – С. 231–273.
* Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства. – Т. 2. – 1929. – С. 5–33.
* Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення // Культура українського слова. – Збірник № 1. – 1931. – С. 7–51.
* На синтаксичні теми (З приводу орудного дієвої особи при переємних дієприкметниках) // Культура українського слова. – Збірник № 1. – 1931. – С. 85–91.
* Коротка історія «Українського правопису» // Культура українського слова. – Збірник № 1. – 1931. – С. 93–112.
* Принципи редагування мови й правопису Т. Шевченка та конкретні зразки. (Пропозиція) // Культура українського слова. – Збірник № 1. – 1931. – С. 116–124.
* Російсько-український словник ВУАН // На мовознавчому фронті. – Кн. 1. – 1931. – С. 57–66.
* Замітки про мову села Любеча на Чернігівщині // Мовознавство. – № 1. – 1934. – С. 91–97.
Дєло №817 по обвинению Синявского А.Н
У зв’язку з постановою "Про антирадянські елементи" від 2 липня 1937 року, було наказано визначити осіб, приречених на розстріл або заслання. Смертні вироки було винесено 681692 неблагонадійним. До цього списку потрапив і О.Н.Синявський. Його заарештували 4 серпня 1937 року і кинули під варту до Київської в’язниці. Спочатку О.Синявський не визнавав висунутих проти нього звинувачень, а пізніше звернувся із заявою на ім’я Народного комісара внутрішніх справ УРСР з визнанням своєї провини перед радянським народом та його урядом і бажанням надати свідчення. Учений сподівався, що щиросердне каяття дасть можливість ще послужитися суспільству. Та навіть колеги його звинувачували як учасника націоналістичної організації. Доцент Київського педагогічного інституту Н.П.Лоюк так охарактеризував націоналістичну діяльність О.Синявського: "На протяжении 1932–1933 гг. Синявский на разных собраниях и заседаниях открыто выступал как яркий украинский националист, проповедуя идеи национализма, необходимость возврата в развитии украинской культуры к временам козатчины и гайдаматчины" (арк. 72). Про конкретні випадки контрреволюційної діяльності О.Синявського він писав, що в результаті його шкідництва студенти педінститутів досі не мають підручника з української мови, а серед питань, розглянутих у першому номері журналу "Мовознавство" за 1934 рік, була рецензія О.Синявського "Курс української мови для педвишів" (рукопис).
21 жовтня 1937 року Нарком внутрішніх справ затвердив "Обвинительное заключение по делу №817 по обвинению Синявского А.Н. по ст. 58−8, 54−11 УК УРСР", у якому висунено звинувачення за активну участь у націоналістичному русі в 1917 році, редагування петлюрівської газети "Рідне слово", керівництво "контрреволюційним націоналістичним угрупованням – Харківською шкільною громадою", вербування учасників підпільної організації, зв’язки з націоналістами – представниками зарубіжного українства. 23 жовтня 1937 року відбулося судове засідання. Вирок був таким:
"Приговор
Именем Союза Советских Социалистических Республик
Военная Коллегия Верховного Суда Союза ССР
в составе председательствующего диввоенюриста А.Н.Орлова, членов: бригвоенюриста С.Н.Ждана и военного юриста I ранга А.А.Батнер в закрытом судебном заседании в г.Киеве 23 октября 1937 года рассмотрела дело по обвинению Синявского Алексея Наумовича, 1887 года рождения, бывшего профессора кафедры украинского языка Киевского педагогического института, в преступлениях, предусмотренных ст. 54−8 и 54−11 УК УССР.
Предварительным следствием установлено, что подсудимый Синявский с 1917 года принимал активное участие в националистическом движении на Украине и был редактором петлюровской газеты "Рідне слово". В период 1922−1924 годов Синявский создал и руководил к/р националистической группой в г.Харькове. В период 1927−1930 годов Синявский установил связи с представителями в Чехословакии и Польше, от которых принял задание проводить контрреволюционную работу против советской власти на Украине. В 1933 Синявский был завербован в а/с националистическую организацию, действовавшую на Украине, одним из руководителей этой организации Хвылей, от которого он, Синявский, знал о подготовке насильственного свержения советской власти на Украине и установления фашистского строя. ... Хвылей подсудимый Синявский был информирован в 1935 г. о связях организации с фашистскими правительствами Германии и Польши по подготовке террористических актов против руководителей ВКП(б) и советского правительства. Со всеми целями и задачами а/с организации Синявский был солидарен. В организацию лично завербовал 12 человек. Таким образом, Синявский совершил преступления, предусмотренные ст. 54−8 и 54−11 УК УССР.
Руководствуясь ст. 426 и 247 УПК УССР, Военная Коллегия Верховного Суда Союза ССР приговорила:
Синявского Алексея Наумовича к высшей мере наказания – расстрелу с конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества.
Приговор окончательный и на основании постановления ЦИК СССР от 1/XII 1934 года подлежит немедленному исполнению [арк. 128].
Приговор о расстреле Синявского Алексея Наумовича приведен в исполнение в гор. Киеве 24.Х.1937 г." [арк. 129].
Корисні посилання
* Про Олексу Синявського в українській Вікіпедії
* Про Синявського Олексу Наумовича на ресурсі Інституту мовознавста ім. О.О. Потебні, Національної академії наук України