А нема, то і не треба
...Та як каже все село,
Що Гомера не було...
Iван Драч, "Одісей і Пенелопа"
Той Гомер нам ні до чого —
В нас є Драч, хвалити Бога!
Млосний шмат
Комусь воно як Рай, оці лиснючі бруки
Столиці здобної і неба млосний шмат.
Він мовчки сніг гребе. У нього мерзнуть руки.
Гребе і все. Проходьте, вашу мать.
Павло Вольвач, із зб. "Південний схід", К., 2000
Пишу я вірші.Дуже терпнуть руки.
Пишу і все. Читайте, вашу мать.
А потім все те понесу до друку,
Щоб мати здобу й сала млосний шмат.
Оголений щем
...Поназбирають в брилики мій щем.
...Не поверну у щем надій я зроду.
...Зів’ялих квітів тихий щем.
...Полинуть звуки, як щемке намисто.
...І гострий щем, неначе постріл.
...Навзнак лежить – оголений мій щем.
...У серці щемлять, як вина.
Лариса Коваль, зб. "Сполох осінніх айстр", Запоріжжя, 1998.
Збираю в брилики свій щем,
Щоб закопати під кущем,
Та щем як блисне променисто!
Дивлюсь: а то щемке намисто.
І так у грудях защеміло,
А може хтось і не повірить —
Я пролила рясним дощем
На збірку віршів голий щем.
І там не стало інших тем —
У кожнім вірші щем та щем...
Якби не той триклятий щем,
Я б написала щось іще!
Круговерть
Я так живу. Не лад і шкереберть.
У мене п`ятниця бува у понеділок.
Мій день, як безупинна круговерть...
...Я не шукаю для дороги назву.
Поезія. Я в ній знайшля секрет,
Як жити у кількох світах одразу.
Світлана Аніщенко, “Я так живу...”
Із кн. “Письменники запорізького краю”,
Запоріжжя, “Хортиця”, 2002.
Іде все шкереберть – не до ладу:
У мене п`ятниця бува у понеділок,
В четвер – субота... Так я і живу.
Та й взагалі – кому до цього діло?!
У віршах безупинна круговерть –
Мого буття небачена експресія.
Де я?
В яких світах?
У чім секрет?..
Невже отак заплутала поезія?!
Хто кому земляк?
Після ювілею Петра Ребра
Стократ тепер він славен, братці,
Бо він поет не просто так,
Не просто – Толя Рекубрацький,
А самого Ребра земляк!
Та він не згоден з цим ніяк:
— Ні-і! То Ребро мені земляк!
Пилипові Юрику
Авторові збірки “П`ятнадцята премія”
Відомо: гроші – то сміття для генія,
Та все ж Пилипу хочу побажати,
Щоб крім тії “П`ятнадцятої премії”,
Йому вдалось ще й Нобелівську взяти!
Магістру епітафій
Микола Сом в своїй парафії
Прийняв на себе марний труд:
На всіх клепає епітафії,
А люди знай собі живуть!
Хресний шлях
Нам нині вказують дорогу
В майбутні дні, в нове життя
Оті, що знають все потроху,
Але нічого – до пуття.
Країна б’ється у пологах,
Несе свій хрест нужденний люд...
Невже ведуть нас знов для того,
Щоб розіпнуть?