Ми з Романом давні друзі,
Не розлить водою,
Не знайти у всій окрузі
Таких, як нас двоє.
Завжди маємо роботу,
Бо майстри хороші,
Тож і трудимось до поту –
Заробляєм гроші.
Чи сезонка, чи шабашка –
Устигаєм всюди.
Хоч працюємо і тяжко,
Та живем, як люди…
Може, так би мирно-тихо
Все воно й котилось,
Та оце недавно лихо
З нами приключилось.
Заробивши сотню-другу,
(Хто ж працює дурно?),
Ми пішли у лісосмугу
Відпочить культурно.
Ми ж не бомжі чи невдахи,
Не якісь танцюри –
Узяли з собою шахи,
Томика Сосюри.
Не минулося й без лайки –
То Роман злословив:
Він хотів ще й балалайку
Взять, та я відмовив…
Пепсі-коли пляшку мали,
Плавлені сирочки,
Трохи хліба, трохи сала,
Свіжі огірочки…
Першу партію скінчили,
Все прекрасно йшлося,
До Сосюри приступили –
Тут і почалося!
Раптом щось загуркотіло,
Заревли сирени
І у лісосмугу сіло
НЛО зелене.
Люк відкрився, чи дверцята,
Щось там засвітилось
І зелені чортенята,
Як горох скотились.
Затягли мене й Романа
У свою тарілку.
Всі були, як свині п’яні,
Дудлили горілку.
Нас насильно напували –
Досліди робили,
А як ми протестували,
То по ребрах били…
Потім щось забулькотіло,
Як бачок в клозеті,
Мить – і ось уже ми сіли
На якійсь планеті.
Там вони горілки брали,
Пива і тараньки,
Й ту планету називали
«Альфа баби Маньки».
Зразу ж п’янка й почалася,
Тут же, біля люка.
Був у них там робот Вася –
Ох і пив, падлюка!
А коли після «банкету»
Вклалися всі спати,
Вася дещо по секрету
Став розповідати.
Все, мовляв, прибульці знають
В будь-яку хвилину,
Бо частенько прилітають
В нашу Україну.
Тут вони людей хапають,
Як татари бранців,
А натомість засилають
Нам своїх засланців.
Ну а ті вже справу знають,
Їхні висуванці,
І нахабно починають
Діяти, засланці.
Розчиняються в народі
І пролазять, гади,
В інститути, на заводи,
В міністерства, ради…
Бо космічні ті бандити
Дуже люблять владу,
Кожен рветься захватити
Керівну посаду.
Є такі, що навіть носять
Булаву «у ранці»…
Зрозуміли, куди косять
Очі ті засланці?
Круто кашу заварили
Кляті ошуканці:
Вже в парламенті створили
Фракцію, засланці!
Що змогли, те розікрали,
Продали, поганці.
Ми їм щиро довіряли,
А вони – засланці…
А країна гола й боса,
Всі вже голодранці,
Бо куди не встромиш носа –
Скрізь одні засланці!
У кишенях вітер свище,
Водять злидні танець…
Навіть той, що там… найвище –
Кажуть, теж засланець…
У парламенті – провали,
Лаємо обранців.
Хто ж міг знати, що обрали
Ми туди засланців?
Гостювали ми до ночі
У космічних ланців.
Да, розкрив нам Вася очі
На отих засланців…
А проснулись в лісосмузі
Ми з Романом вранці,
І подумалось нам, друзі,
Що і ми засланці!
Бо вже звикли шанувати
Всяких запроданців,
Замість того, щоби гнати
К бісу всіх засланців!