Я ганяю дикі табуни
У степу безкрайньому, глухому.
Верхи на смугастому коні
Міряю дорогу невідому...
Навздогін, плямистий, як гепард,
Мчить світанок.
Мій тарпан у чвалі.
Хай впаде у трави зорепад...
Юрій КНУРЕНКО
Подолавши втому невелику,
Як привільно дихати мені!
Я пасу якусь скотину дику
Верхи на смугастому коні.
Степ глухий. Я вдало каламбурю:
«Падає у трави зорепад!»
Кінь смугастий відчуває бурю,
Хтось в траві плямистий, як гепард.
Заганяю шпори межи ребра
І в галоп за пагорб, де ріка...
- Що ти робиш? Я ж не кінь, я зебра! -
Мій тарпан зухвало доріка.
Дещо в школі не додав зоолог,
Протинявшись чвалом поміж парт,
Тож даремно я забив на сполох:
То плямистий цап, а не гепард.