Павич у курнику

Байка

Людина, звісно, -- цар природи

(Царів за краще не чіпать!),

А ось про курячу породу

Вільніше байку розказать.

----------

Звільнили Півника з посади,

Бо буцім він уже давно

Рід занехаяв, та ще й краде

В Курчат пшеницю та пшоно.

Іще й сусіднього Індика

Із двору врешті-решт прогнав

Щоб той (тепер уже довіку!)

Сюди ногою не ступав,

Хоч той кричав:

- Ти ж родич наче –

Обоє ж вийшли-бо з яйця,

За неповагу цю віддячу,

Бо я ж великий, як вівця!..

На Півня й інші негаразди

Навішали як тих собак,

І хоч і був він добрий газда,

Не врятувало це однак.

І скориставшись із нагоди,

Посаду ту Павич посів,

Бо був, бач, курячого роду

З сім`ї північних Фазанів.

Носив краватку та манишку,

Був набундючений як чорт,

Ще й пришелепкуватий трішки...

“Начальство” – просто вищий сорт!

Всі Кури в захваті дивились

На цього красеня! Одна,

Зомлівши, з сідала звалилась

На купу свіжого лайна!

Павич, допоки ще світ сонця,

Негайно перейшов до справ:

Найняв Шуліку в охоронці,

В комірники Лисицю взяв,

Спустошив куряче корито –

Усе до цурки поглитав

І став кубло собі мостити

Із різних вишуканих трав.

Усіх Курей загнав на гнізда,

Щоб ті продовжували рід,

А з них лиш виливки полізли,

Бо не годовані ж як слід.

Ще й говорив мов недоріка,

Ніхто його не розумів,

Не сокорив, не кукурікав,

А дуже смішно гелготів.

Як ніч глуха на землю впала,

Страхіття сталось в курнику:

Там Павича, бач, заклювали

Та й загребли на смітнику!

----------

Усім, хто в курячій породі

Себе негадано впізна,

Скажу: це вигадка – та й годі! –

І прототипів тут нема!