Байка
Людина, звісно, -- цар природи
(Царів за краще не чіпать!),
А ось про курячу породу
Вільніше байку розказать.
----------
Звільнили Півника з посади,
Бо буцім він уже давно
Рід занехаяв, та ще й краде
В Курчат пшеницю та пшоно.
Іще й сусіднього Індика
Із двору врешті-решт прогнав
Щоб той (тепер уже довіку!)
Сюди ногою не ступав,
Хоч той кричав:
- Ти ж родич наче –
Обоє ж вийшли-бо з яйця,
За неповагу цю віддячу,
Бо я ж великий, як вівця!..
На Півня й інші негаразди
Навішали як тих собак,
І хоч і був він добрий газда,
Не врятувало це однак.
І скориставшись із нагоди,
Посаду ту Павич посів,
Бо був, бач, курячого роду
З сім`ї північних Фазанів.
Носив краватку та манишку,
Був набундючений як чорт,
Ще й пришелепкуватий трішки...
“Начальство” – просто вищий сорт!
Всі Кури в захваті дивились
На цього красеня! Одна,
Зомлівши, з сідала звалилась
На купу свіжого лайна!
Павич, допоки ще світ сонця,
Негайно перейшов до справ:
Найняв Шуліку в охоронці,
В комірники Лисицю взяв,
Спустошив куряче корито –
Усе до цурки поглитав
І став кубло собі мостити
Із різних вишуканих трав.
Усіх Курей загнав на гнізда,
Щоб ті продовжували рід,
А з них лиш виливки полізли,
Бо не годовані ж як слід.
Ще й говорив мов недоріка,
Ніхто його не розумів,
Не сокорив, не кукурікав,
А дуже смішно гелготів.
Як ніч глуха на землю впала,
Страхіття сталось в курнику:
Там Павича, бач, заклювали
Та й загребли на смітнику!
----------
Усім, хто в курячій породі
Себе негадано впізна,
Скажу: це вигадка – та й годі! –
І прототипів тут нема!