До сходу сонця, поки ще роса,
Дзвеніла в лузі радісно коса.
Лягали трави скошені в покоси,
Співали птахи ранні стоголосо.
У косаря також душа співала
І молодецька сила вигравала,
Робота йшла до фінішу невпинно –
Тож для корови буде взимку сіно!
Та раптом чистий дзвін коси урвався:
Найшла на камінь – і метал зламався.
В одну миттєвість плани і надії
Перетворились на примарні мрії…
Тож хай піде на користь всім наука:
Десь причаїлась клята каменюка
І буде часу слушного чекати,
Щоб нам усе життя переламати…
Тому вітаймо всякі намагання
Прибрати геть той камінь спотикання!