Коса і камінь

До сходу сонця, поки ще роса,

Дзвеніла в лузі радісно коса.

Лягали трави скошені в покоси,

Співали птахи ранні стоголосо.

У косаря також душа співала

І молодецька сила вигравала,

Робота йшла до фінішу невпинно –

Тож для корови буде взимку сіно!

Та раптом чистий дзвін коси урвався:

Найшла на камінь – і метал зламався.

В одну миттєвість плани і надії

Перетворились на примарні мрії…

Тож хай піде на користь всім наука:

Десь причаїлась клята каменюка

І буде часу слушного чекати,

Щоб нам усе життя переламати…

Тому вітаймо всякі намагання

Прибрати геть той камінь спотикання!