Я на цьому правічному дереві брунька.
І не страшно мені,
Як морозом пече!
Бо на цьому правічному дереві — цвіт я,
Що крізь мене тече.
Бо на цьому правічному дереві — плід я,
ї хто зна.
Може, з цього правічного дерева
Починалась весна?
Може, з цього розкішного дерева —
Смак спокуси й гріха?
І, здається, правічне те дерево — я.
І душа того вічного дерева — я.
І коріння моє в рідну землю вросло
Не одних поколінь.
Якщо падав народ мій —
Завжди піднімався з колін.
Катували і били народ мій —
Завжди піднімався з колін.
Доки є іще сили!
Доки будуть ще сили!
У мені воскресає, із мене народ мій — з руїн!