Історія
Стояв Максим на березі,
Чекав перевозу.
Гарчав, скавчав, вигукував
Прокляття й погрози,
А син Вітька, мов не чує,
На тім боці скаче.
Кричить Максим, репетує,
Мало вже не плаче.
- Вітька, стерво, човна давай! –
Аж посинів з люті.
Кричав, кричав, не витримав,
Та як почав гнути!
Та не якось без системи,
А все по порядку:
Спершу дав на «божу» тему,
Ніби для зарядки.
Перелічив апостолів
Та рідню Ісуса,
Потім за самого взявся,
За бороду й вуса,
Гнув у спину й те, що нижче,
В ребрах колупався,
Покрутився біля пупа,
У живіт забрався.
По кишках пройшовся хвацько,
Не минув печінку,
Пом’янув Господній шлунок
І його «начинку»,
Потім вибрався назовні,
На божеє тіло:
Гнув у п’яти і в коліна,
І в те, що висіло…
Потім взявся за пророків
Та за богомазів,
За маленьких боженяток
(Три гарби одразу!)
Перекинувсь на Адама,
Обматючив Єву,
Тут і змієві дісталось,
І райському древу…
Аж ось раптом зупинився,
Проковтнувши слово,
Ухопив повітря трохи
І «завівся» знову!
Тільки, правда, перескочив
Вже на іншу тему:
Взявся за самодержавство
І за його схему:
Всіх царів та фаворитів
Царственного дому
Обпаскудив по заслугах,
Не простив нікому!
Олексія, Михаїла,
І Петра, і Катьку,
Олександрів і Миколок –
Всіх облаяв дядько!
Аж ось черга докотилась
І до анархістів,
До фашистів, демократів
Та до комуністів…
Стихли діти по тім боці,
Аж роти розкрили,
Бо «історії» такої
Ще вони не вчили!