Історія

Стояв Максим на березі,

Чекав перевозу.

Гарчав, скавчав, вигукував

Прокляття й погрози,

А син Вітька, мов не чує,

На тім боці скаче.

Кричить Максим, репетує,

Мало вже не плаче.

- Вітька, стерво, човна давай! –

Аж посинів з люті.

Кричав, кричав, не витримав,

Та як почав гнути!

Та не якось без системи,

А все по порядку:

Спершу дав на «божу» тему,

Ніби для зарядки.

Перелічив апостолів

Та рідню Ісуса,

Потім за самого взявся,

За бороду й вуса,

Гнув у спину й те, що нижче,

В ребрах колупався,

Покрутився біля пупа,

У живіт забрався.

По кишках пройшовся хвацько,

Не минув печінку,

Пом’янув Господній шлунок

І його «начинку»,

Потім вибрався назовні,

На божеє тіло:

Гнув у п’яти і в коліна,

І в те, що висіло…

Потім взявся за пророків

Та за богомазів,

За маленьких боженяток

(Три гарби одразу!)

Перекинувсь на Адама,

Обматючив Єву,

Тут і змієві дісталось,

І райському древу…

Аж ось раптом зупинився,

Проковтнувши слово,

Ухопив повітря трохи

І «завівся» знову!

Тільки, правда, перескочив

Вже на іншу тему:

Взявся за самодержавство

І за його схему:

Всіх царів та фаворитів

Царственного дому

Обпаскудив по заслугах,

Не простив нікому!

Олексія, Михаїла,

І Петра, і Катьку,

Олександрів і Миколок –

Всіх облаяв дядько!

Аж ось черга докотилась

І до анархістів,

До фашистів, демократів

Та до комуністів…

Стихли діти по тім боці,

Аж роти розкрили,

Бо «історії» такої

Ще вони не вчили!