Ода і Байка

В літературі трапилась пригода:

До Байки в гості завітала Ода.

Ввійшла, до слави й дифірамбів звична,

Немов цариця – горда і велична.

Під лоба мовчки очі закотила,

Зітхнула тяжко, носом покрутила,

Немов якусь нанюхала чуму:

- Живеш бідненько, сестро. А чому?

Бо всіх нещадно за гріхи картаєш,

Але субординації не знаєш!

Ну висміяла Зайця, Їжака,

Свиню чи колорадського Жука,

Та й інших персонажів є багато,

Але навіщо Лева дратувати?

Це ж треба зовсім загубити ум,

Щоби царя отак піднять на глум!

Ось я, приміром, бідності не знаю,

Бо лиш осанну Левові співаю.

Тому до мене і прихильний цар,

Тому і м'ясо їм і п’ю нектар!

Тут засміялась Байка: - Сестро мила!

Ось і сама ти байку сотворила!

Хіба не гірко й смішно, що за плату

Ти вихваляєш і віншуєш ката?

В житті бува, як і в літературі,

Коли не правді служать, а халтурі!

А інші ще й зриваються на лайку:

Творили оду, а виходить – байку…