В літературі трапилась пригода:
До Байки в гості завітала Ода.
Ввійшла, до слави й дифірамбів звична,
Немов цариця – горда і велична.
Під лоба мовчки очі закотила,
Зітхнула тяжко, носом покрутила,
Немов якусь нанюхала чуму:
- Живеш бідненько, сестро. А чому?
Бо всіх нещадно за гріхи картаєш,
Але субординації не знаєш!
Ну висміяла Зайця, Їжака,
Свиню чи колорадського Жука,
Та й інших персонажів є багато,
Але навіщо Лева дратувати?
Це ж треба зовсім загубити ум,
Щоби царя отак піднять на глум!
Ось я, приміром, бідності не знаю,
Бо лиш осанну Левові співаю.
Тому до мене і прихильний цар,
Тому і м'ясо їм і п’ю нектар!
Тут засміялась Байка: - Сестро мила!
Ось і сама ти байку сотворила!
Хіба не гірко й смішно, що за плату
Ти вихваляєш і віншуєш ката?
В житті бува, як і в літературі,
Коли не правді служать, а халтурі!
А інші ще й зриваються на лайку:
Творили оду, а виходить – байку…