Пародія
Було колись, і я ставав навшпиньки,
Щоб дотягтись до медовичок-груш.
Сміялись тато: "Ну попробуй, синку!
Дістанеш їх, а чи іще не дуж?"
Старався так, що ув очах рябіло,
Сторчма не раз летів у кавунці*,
Та не ридав, коли мені боліло,
Бо бачив: щось же є-таки в руці.
Михайло Буряк. Збірка "Я вітер, що наскрізь пронизує душу". 1996.
Дитя лиш тільки вилізло з колиски,
А вже летить із груші сторчака.
Чи в кавунці впаде, а чи в редиску,
Та здобич з кулачка не випуска.
І виросло дитя. Розкрило душу,
Пустило поетичні пагінці
І зараз замість медовички-груші
Тримає власну книгу у руці.