Гени упертості

Пародія

Було колись, і я ставав навшпиньки,

Щоб дотягтись до медовичок-груш.

Сміялись тато: "Ну попробуй, синку!

Дістанеш їх, а чи іще не дуж?"

Старався так, що ув очах рябіло,

Сторчма не раз летів у кавунці*,

Та не ридав, коли мені боліло,

Бо бачив: щось же є-таки в руці.

Михайло Буряк. Збірка "Я вітер, що наскрізь пронизує душу". 1996.

Дитя лиш тільки вилізло з колиски,

А вже летить із груші сторчака.

Чи в кавунці впаде, а чи в редиску,

Та здобич з кулачка не випуска.

І виросло дитя. Розкрило душу,

Пустило поетичні пагінці

І зараз замість медовички-груші

Тримає власну книгу у руці.