Ми з моїм другом, письменником
Пилипом Юриком, якось потрапили
на мітинг „лівих”. Що ми там почули
і що було далі – читайте нижче.
Зібрались „гнані і голодні”
На заклик нинішніх вождів,
Як у вулкановій безодні
Кипів їх справедливий гнів.
Кричав на мітингу оратор,
(З червоним носом і значком):
„Новий буржуй-есплуататор
Тримає всіх під каблуком!
У вас зарплата куца й стреси,
А в них мільйонів – ніде діть!
У них „тойоти” й „мерседеси” –
Та доки ж нам таке терпіть?!”
Ще довго той діяч балакав
Й завершив:
„Слово в нас тверде:
Хай пам’ятають буржуяки -
Експропріація гряде!”
Сприйнявши слово те, як заклик,
Гурт комуністів-роботяг –
(Міцні та дужі, мов Геракли)
Під вечір перекрили шлях.
Звели високу барикаду
І дочекалися таки.
„Дивіться, їдуть, їдуть, гади!
Гей, приготуймось, мужики!
Як вийдуть - беремо за барки
І експро...прі...пру...припремо!”
Ось підпливли дві іномарки,
Тривожно пискнуло гальмо.
Враз оточили нуворишів:
„Ану, виходьте, буржуї!”
З салону вчулось:
„Тіше, тіше,
Здєсь ми, товаріщі, своі!”
„Тамбовський вовк тобі товариш
І всім буржуйчикам твоїм!
Накравсь, тепер ще й мізки париш?”
„Да что ви? Щас всьо об’яснім:
Ми іспугаліся малєнько,
У одного із нас понос...
Здєсь я, товаріщ Сімонєнко,
В машинє слєдущєй – Мороз”.
...У гурті тих вождів признали,
Сердито сплюнув хтось: „Козли!”
Речей не експропріювали,
А пасажирів постидали
І мемеля таки дали.
__
Чи так було, чи ні – не знаю.
А, може, й зовсім не було,
Проте єхидненько питаю:
Хіба так статись не могло?