Проза життя

Непролитость ливня,

Невскрикнутость птичья,

Невзорваность ветра

Таят ураган.

Дай, Боже, мне сил на любовь и заботы!

Анатолий СОЛОВЬЁВ

О Боже Всевишній! Та ким же я був би,

Якби не душила ця проза життя?!

Незірваність вишні, некопаність бульби,

Незнайденість шила підшити взуття...

Дай, Господи правий, наснаги хоч трішки.

Заслаб я в турботах кохання зника:

На каркнутість ґави некрикнутість: «Киш, ти!»

Некинутість бота в шкідливість шпака.

Забути б за грядку, залізти б на клуню,

Подалі від суші, поближче до хмар,

І стати, як Градський, і бути, як Бунін,

Можливо, як Пушкін, а мо`, як Омар!