Там, за вуаллю синiх вiй,
В очей блакитному туманi
Живе предтеча Пiросманi,
Або великий Лiцедiй.
Ми знаєм: хлопчики колись
Усi стають чоловiками,
А цей не змiнювавсь роками,
Не змiнювався й не журивсь.
Душi i серця передзвiн
Не додали йому нiчого,
Бо iскорку оту, вiд Бога,
Не втримав у долонях вiн.
I хоч життя-не дiм розпусти,
Нi тут,анi по той бiк вiй,...
Жорстокий натовп i по нiй
Пройшовся, не почувши хрусту.