Антична ностальгія

Прадавні римляни і греки

Одначе, молодці, без жартів.

І хоч до нас їм і далеко,

Та все ж вони поваги варті.

Бо у мистецтвах і науках

Ті древні досягли чимало,

Та й від богів пекельні муки

За праведні діла приймали.

В Колхіду грізними морями

По руно золоте ходили,

Звели величні, пишні храми,

Героїв, геніїв плодили…

І все у них було «на рівні»,

Нормально – ніде правди діти,

Але прості були й наївні,

Як нерозумні малі діти!

Філософ Діоген, приміром,

Чомусь у бочці поселився,

Весь вік прожив у тій «квартирі» -

І був щасливий, не журився!

А вдень зі свічкою по місту,

Як привид, нипав без упину:

Шукав за формою і змістом

Найдосконалішу людину.

О, Діогене! Ненароком

Якби ти встав хоч на хвилину

Й поглянув мудрим грецьким оком

На нашу неньку Україну!

Мабуть, здригнувся б аж до генів,

Коли б таке вже приключилось,

Бо в нас тут стільки Діогенів,

Що вашим грекам і не снилось!

І теплотраси, і підвали,

І звалища, де вітер свище,

Вони давно окупували,

Як взимку кажани горище.

Нам ідеал знайти довічно

Твоя свіча не допоможе,

Бо ми й при світлі електричнім

Достойних вибрати не можем!..

Сізіф за те, що смерть-скорботу

Скував тяжкими ланцюгами,

Рвав пупа на дурній роботі –

Був так покараний богами.

Пхав каменюку на вершину,

Та вниз вона зривалась потім…

Хіба не так ми Україну

Уже п'ятнадцять років котим?

Так то ж Еллади древні міфи,

Наївна казочка і глупа,

А в нас – керманичі-Сізіфи

Народ примусили рвать пупа!

Біг Демосфен, цей майстер слова

На гору з камінцями в роті,

Ще й виголошував промову,

Як кажуть, в милі весь і в поті.

Тож при такій от підготовці

Будила всіх його промова…

А в нас – найвищі посадовці

Докупи не зведуть два слова…

Ті древні римляни і греки

Закон і владу поважали.

Сократ, приміром, і Сенека

За ту повагу й постраждали.

Сократу суд звелів отруту

Самому випить. Кубок повний!

І він ковтнув свою цикуту

Й помер у тузі невимовній…

Сенеку прирекла на муки

Вже імператорська корона:

Він сам наклав на себе руки,

Як вимагав наказ Нерона.

А в нас – уже картина друга:

Народ у розпачі гадає,

Чому таврований злодюга

Щаблі найвищі посідає?

Бо лиш при владі аморальній

Такі можливі прецеденти,

Коли злочинець кримінальний

Нахабно лізе в президенти!

Колись Калігула в гордині

Зле познущався над сенатом,

Зробивши, як сказали б нині,

Свою коняку депутатом.

Ми посміятись цьому раді,

Але ж не будем забувати,

Що у найвищій нашій Раді

Подібних жеребців багато!

О, Діогене-небораче!

Ти народився у сорочці,

Бо всього цього ти не бачив,

Коли вітійствував у бочці.

А в нас поживши, чесне слово,

Перемінив би зору точку.

Ти б загасив свічу і мовив:

- Ні, краще я полізу в бочку…

Чом не на користь нам наука?

Чом правлять бал оті пихаті?

Допоки ж буде ця багнюка,

Оце сміття у нашій хаті?

Хоч нам терпіння й не забракло,

Та будьмо ж горді й одностайні:

Вже годі нам чекать Геракла –

Самі очистим наші стайні!