Прадавні римляни і греки
Одначе, молодці, без жартів.
І хоч до нас їм і далеко,
Та все ж вони поваги варті.
Бо у мистецтвах і науках
Ті древні досягли чимало,
Та й від богів пекельні муки
За праведні діла приймали.
В Колхіду грізними морями
По руно золоте ходили,
Звели величні, пишні храми,
Героїв, геніїв плодили…
І все у них було «на рівні»,
Нормально – ніде правди діти,
Але прості були й наївні,
Як нерозумні малі діти!
Філософ Діоген, приміром,
Чомусь у бочці поселився,
Весь вік прожив у тій «квартирі» -
І був щасливий, не журився!
А вдень зі свічкою по місту,
Як привид, нипав без упину:
Шукав за формою і змістом
Найдосконалішу людину.
О, Діогене! Ненароком
Якби ти встав хоч на хвилину
Й поглянув мудрим грецьким оком
На нашу неньку Україну!
Мабуть, здригнувся б аж до генів,
Коли б таке вже приключилось,
Бо в нас тут стільки Діогенів,
Що вашим грекам і не снилось!
І теплотраси, і підвали,
І звалища, де вітер свище,
Вони давно окупували,
Як взимку кажани горище.
Нам ідеал знайти довічно
Твоя свіча не допоможе,
Бо ми й при світлі електричнім
Достойних вибрати не можем!..
Сізіф за те, що смерть-скорботу
Скував тяжкими ланцюгами,
Рвав пупа на дурній роботі –
Був так покараний богами.
Пхав каменюку на вершину,
Та вниз вона зривалась потім…
Хіба не так ми Україну
Уже п'ятнадцять років котим?
Так то ж Еллади древні міфи,
Наївна казочка і глупа,
А в нас – керманичі-Сізіфи
Народ примусили рвать пупа!
Біг Демосфен, цей майстер слова
На гору з камінцями в роті,
Ще й виголошував промову,
Як кажуть, в милі весь і в поті.
Тож при такій от підготовці
Будила всіх його промова…
А в нас – найвищі посадовці
Докупи не зведуть два слова…
Ті древні римляни і греки
Закон і владу поважали.
Сократ, приміром, і Сенека
За ту повагу й постраждали.
Сократу суд звелів отруту
Самому випить. Кубок повний!
І він ковтнув свою цикуту
Й помер у тузі невимовній…
Сенеку прирекла на муки
Вже імператорська корона:
Він сам наклав на себе руки,
Як вимагав наказ Нерона.
А в нас – уже картина друга:
Народ у розпачі гадає,
Чому таврований злодюга
Щаблі найвищі посідає?
Бо лиш при владі аморальній
Такі можливі прецеденти,
Коли злочинець кримінальний
Нахабно лізе в президенти!
Колись Калігула в гордині
Зле познущався над сенатом,
Зробивши, як сказали б нині,
Свою коняку депутатом.
Ми посміятись цьому раді,
Але ж не будем забувати,
Що у найвищій нашій Раді
Подібних жеребців багато!
О, Діогене-небораче!
Ти народився у сорочці,
Бо всього цього ти не бачив,
Коли вітійствував у бочці.
А в нас поживши, чесне слово,
Перемінив би зору точку.
Ти б загасив свічу і мовив:
- Ні, краще я полізу в бочку…
Чом не на користь нам наука?
Чом правлять бал оті пихаті?
Допоки ж буде ця багнюка,
Оце сміття у нашій хаті?
Хоч нам терпіння й не забракло,
Та будьмо ж горді й одностайні:
Вже годі нам чекать Геракла –
Самі очистим наші стайні!