Лаври

В учених колах працю наукову,

Як кажуть, "на ура" всі піднесли.

Бо й справді твір толковий

І вартий похвали.

Та ще не стихли тих похвал литаври,

Співавтори взялись ділити лаври

За внеском кожного із них у твір.

Розмову здалеку почав Папір:

— Що не кажіть, мені таки попало.

Як пес бездомний в реп'яхах,

Так я - у ігреках, іксах,

Котангенсах та інтегралах...

Живого місця на мені нема!

Та, сподіваюсь, недарма

Терпів таке...

Бо що й казати,

Нелегко першу скрипку грати...

— Хвилиночку! Не зрозуміло!—

Аж бризнуло Чорнило, -

Це що ж за натяки такі,

Із дозволу сказать... тонкі!

Пріоритет, хоч, може, це й нескромно,

Та справедливо, безумовно,

За мною тут.

Дозвольте доповісти:

Якби не я, Папір наш був би чистим,

Як завжди... від думок...

— О, тільки без образ!

Колеги, я благаю вас,

До чого тут словесна ця товкучка? -

Із репліки ввійшла в розмову Ручка. -

А як на те уже пішло,

Найважче все ж мені було:

Бо день і ніч моє перо скрипіло,

Папір єднаючи з Чорнилом,

А це, скажу вам, праця нелегка!

— Ну, годі, годі!— підвелась Рука.—

Аж слухать смішно, вибачте на слові,

Про ці заслуги ваші дріб'язкові.

Розводите безглузді балачки,

А ви ж - ніщо!

Без мене, без Руки!

— А ти без нас?—

І почалося знову:

Про кожного заслугу виняткову...

_

Ще довго лаври ці мужі ділили.

А Голову сюди й не запросили...