Іван та "інопланетянин"

У суботу, десь під вечір,

Косу взяв Іван на плечі,

Поки ще погоже небо -

Сіно викосити треба.

Йшов собі, не знав журби,

Бачить в балці з-за верби

Щось химерне виглядає -

Очі в нього, мов слюда,

Постать дика, синя пика,

Ніс червоний, як в індика,

До Івана, щось там мека,

Що - Іван не розкумека.

Думав він: «Оця химера

Видно, з Космосу приперла.

Ще, гляди, мене зжере

Чи з собою забере... ».

Ухопивсь Іван за серце,

Став благати він пришельця:

- Бачиш, в нас погожі дні,

В Космос ніколи мені.

Скоро випаде роса,

Ось дивись - моя коса:

Сіно йду косить на лан,

А зовуть мене - Іван.

Раптом дивна ця істота

Широко розкрила рота.

«Все!.. Пропав!.. - Іван трясеться, -

З`їсть... і тільки обизнеться... »

Та негадано-нежданно

Постать мимрить до Івана:

- П-по... тримай, дружок, в-вербу,

Б-бо без неї уп-паду...

Відлягло тоді в Івана,

Став приходить він до тями

Роздивився й здогадався:

Це ж землянин... нализався.