Я гумористів поважаю,
Бо й сам, буває, тим грішу:
То друзів байкою вражаю,
То побрехеньку напишу,
Або колючу епіграму,
Якщо вже стане хто на прю –
Мовляв, не швендяй під ногами,
Коли шедеври я творю…
Газети всі щодня невпинно
На гумор тестам піддаю,
Радію щиро, як дитина,
Коли зустріну річ свою.
Та почуваю віднедавна
Тривогу і не без підстав,
Бо гумористів плем’я славне
Пішло вперед, а я відстав…
Які в них теми і сюжети,
Який фантазії політ!
Які прозаїки й поети
У гуморі лишають слід!
Брати! Ви всіх затаврували,
На кого піднялась рука.
Як одностайно обсміяли
Ви колорадського жука!
І персонажів ще багато
Безжально віддали на глум:
Це і сусід ваш дурнуватий,
І пришелепкуватий кум…
Колеги! Я в глибокій скруті –
Хвилює думка ще одна:
Де відкопали ви забуті
Людьми і Богом імена?
Явтух, Мирон, Мартин, Омелько,
Микита, Сидір і Хома,
Гаврило, Гнат, Мусій, Оверко,
Карпо, Онисько і Кузьма,
Оришка, Химка і Горпина,
Параска, Христя – чудеса!
Секлета, Пріська, Харитина –
Які слова, яка краса!
Ще Вівдя, Гапка та Мокрина
Із гуморесок валом пруть,
Солоха, Хвеська і Килина –
Їй-Богу, заздрощі беруть…
Та що б ви там не говорили,
Я гумориста не знавав,
Що сина рідного Гарилом
Чи доньку Пріською назвав!