Колегам-гумористам

Я гумористів поважаю,

Бо й сам, буває, тим грішу:

То друзів байкою вражаю,

То побрехеньку напишу,

Або колючу епіграму,

Якщо вже стане хто на прю –

Мовляв, не швендяй під ногами,

Коли шедеври я творю…

Газети всі щодня невпинно

На гумор тестам піддаю,

Радію щиро, як дитина,

Коли зустріну річ свою.

Та почуваю віднедавна

Тривогу і не без підстав,

Бо гумористів плем’я славне

Пішло вперед, а я відстав…

Які в них теми і сюжети,

Який фантазії політ!

Які прозаїки й поети

У гуморі лишають слід!

Брати! Ви всіх затаврували,

На кого піднялась рука.

Як одностайно обсміяли

Ви колорадського жука!

І персонажів ще багато

Безжально віддали на глум:

Це і сусід ваш дурнуватий,

І пришелепкуватий кум…

Колеги! Я в глибокій скруті –

Хвилює думка ще одна:

Де відкопали ви забуті

Людьми і Богом імена?

Явтух, Мирон, Мартин, Омелько,

Микита, Сидір і Хома,

Гаврило, Гнат, Мусій, Оверко,

Карпо, Онисько і Кузьма,

Оришка, Химка і Горпина,

Параска, Христя – чудеса!

Секлета, Пріська, Харитина –

Які слова, яка краса!

Ще Вівдя, Гапка та Мокрина

Із гуморесок валом пруть,

Солоха, Хвеська і Килина –

Їй-Богу, заздрощі беруть…

Та що б ви там не говорили,

Я гумориста не знавав,

Що сина рідного Гарилом

Чи доньку Пріською назвав!