Щоб шинкарці не вести
Пухлого гросбуху
Перед тим, як піднести
В борг чарчину-другу,
Щоб гукнути за ріку
З берега чи з воза
Запорожцю-козаку,
Що над ним загроза,
Щоб покликати вночі
Вартового хвацько –
Надавали на Січі
Прізвиська козацькі.
Звісно, прізвиська були
І не милозвучні,
Та й донині дожили,
Бо на диво влучні:
Куций, Квач, Задерихвіст,
Хміль, Непийчорнило,
Кусайсало, Романіст,
Гичка і Дражнило,
Вернидуб, Ламайребро,
Дишло, Макогонич,
Богомаз, Тягнирядно,
Пужално й Погонич.
Але той, хто перейшов
В позалюдську фазу,
Злий від брів до підошов
За таку «образу»:
«Як посміли глузувать
З пана-напівбога?!»
Й ну ганьбити й роззувать
Козака старого...
Від апломбу сіру знать
Сміхом не врятуєш,
Тож, козаче, мусиш знать,
З ким в цю мить жартуєш!
Ти ж, отамане, міркуй,
Хто є хто - розжовуй,
Щоб на Січ не пхався хвіст
Бичий чи моржовий!