Півень та злодії

Одного дня о весняній порі

Гуляли кури у своїм дворі,

Щипали свіжу молоду травичку,

Зерно клювали – просо і пшеничку.

Малі курчата всюди сновигали,

Поважні квочки щось до них квоктали,

А Півень на залізній огорожі

Стояв, як воїн, пильно на сторожі.

Коли це тут Горобчик десь узявся,

Схопив зернятко і в бузок сховався.

Маленьке серце аж зайшлось від щастя:

Було, мов, страшно, а зумів украсти!

На нього Півень не повів і оком.

Та раптом впала каменем Сорока,

Курча схопила кігтями уміло

І на вершину дерева злетіла.

Там нагорі, в густому верховітті

Було гніздо, а в ньому – малі діти.

Прогавив Півень той наскок ворожий –

Такий от сторож ні на що не гожий…

Проте значної думки був про себе!

Але тут Яструб ринувся із неба,

Ударив Півня, наче божа кара,

І в пазурах поніс його під хмари!

І хоч була та ноша не легенька.

Попер її – і тільки вітер свище!

Таке і в нас трапляється частенько:

Хто більше вкрав – той і злітає вище…

Відразу ж тут питання набігає:

А що за Півень нас оберігає?