Одного дня о весняній порі
Гуляли кури у своїм дворі,
Щипали свіжу молоду травичку,
Зерно клювали – просо і пшеничку.
Малі курчата всюди сновигали,
Поважні квочки щось до них квоктали,
А Півень на залізній огорожі
Стояв, як воїн, пильно на сторожі.
Коли це тут Горобчик десь узявся,
Схопив зернятко і в бузок сховався.
Маленьке серце аж зайшлось від щастя:
Було, мов, страшно, а зумів украсти!
На нього Півень не повів і оком.
Та раптом впала каменем Сорока,
Курча схопила кігтями уміло
І на вершину дерева злетіла.
Там нагорі, в густому верховітті
Було гніздо, а в ньому – малі діти.
Прогавив Півень той наскок ворожий –
Такий от сторож ні на що не гожий…
Проте значної думки був про себе!
Але тут Яструб ринувся із неба,
Ударив Півня, наче божа кара,
І в пазурах поніс його під хмари!
І хоч була та ноша не легенька.
Попер її – і тільки вітер свище!
Таке і в нас трапляється частенько:
Хто більше вкрав – той і злітає вище…
Відразу ж тут питання набігає:
А що за Півень нас оберігає?