Двох зайців...

Набродилися мисливці,

Чималий здолавши світ,

То ж усілись на копиці —

Черв’ячка щоб заморить.

В тім гурті старий Опенько —

Балакучий дід Остап,

Хоч стрілець він і плохенький,

Так зате брехать мастак.

Бо язик, як балалайка,

Не берися зупинять...

Ох, уже мисливські байки

Дід і вміє «сочинять».

Із дрібнички як відмоче

Вовни повних три мішки...

Хлопці падають, регочуть,

Надриваючи кишки...

От і знову «тюльку гоне»

(Розважає дід стрільців):

— Вірте, з цього ось патрона

Я поклав аж двох зайців. -

Федір крутить головою:

— Ну, старий і залива.

Двох?.. Із одного набою?..

Та такого не бува! -

Дід моргнув:

— А хто говорить,

Що я раз лиш набивав.

Другий раз набив учора,

Перший — як парубкував!