Набродилися мисливці,
Чималий здолавши світ,
То ж усілись на копиці —
Черв’ячка щоб заморить.
В тім гурті старий Опенько —
Балакучий дід Остап,
Хоч стрілець він і плохенький,
Так зате брехать мастак.
Бо язик, як балалайка,
Не берися зупинять...
Ох, уже мисливські байки
Дід і вміє «сочинять».
Із дрібнички як відмоче
Вовни повних три мішки...
Хлопці падають, регочуть,
Надриваючи кишки...
От і знову «тюльку гоне»
(Розважає дід стрільців):
— Вірте, з цього ось патрона
Я поклав аж двох зайців. -
Федір крутить головою:
— Ну, старий і залива.
Двох?.. Із одного набою?..
Та такого не бува! -
Дід моргнув:
— А хто говорить,
Що я раз лиш набивав.
Другий раз набив учора,
Перший — як парубкував!