Сучасна байка
Їде жінка до базару
І прохає слізно:
— Хазяйнуй же тут, Назаре,
Бо вернусь я пізно.
Не залежуйся у хаті,
Піднімись до світу,
Та запариш поросяті
Висівки в кориті.
Як подоїш нашу Лиску,
Віджени на пашу,
Молока налий у миску —
П'є хай кішка наша.
А маслак, що вчора зранку
У борщі варився,
Кинь Рябкові (всю ніч гавкав —
Бодай би сказився!)
Нарубай качатам січку,
Глянь на огірочки.
Відженеш гусей на річку,
Нагодуєш квочку.
Не буди синочка рано —
Дай поспати трішки,
Потім звариш на сніданок
Горщичок лемішки.
Всадиш хлопця за навчання
Десь у холодочку.
А коли важке завдання,
Поміч дай синочку.
Та дивись, щоби шуліка
Не вхопив курчаток, —
Він боїться чоловіка,
Слід лиш покричати.
Дай пшона отим курчатам,
Курям всип ячменю...
Та не здумай розпочати
З кумом теревені.
Бо мені давно в печінці
Ваші посиденьки:
Де б не стрілись, як по вінцях
Вже і пляшка дзенька! -
Проказавши все те злісно,
Жінка — шасть із хати.
На похмілля воно звісно
Люди глухуваті.
Та останнє добре чув я
Й огризнувсь завзято:
— Хоч і п’ю, але ж ночую
Завжди в рідній хаті!..
Підхопивсь. Уже світає.
Відірвавсь од ліжка
І згадав: варити маю
З висівок лемішку.
Молока налив Рябкові,
Кістку кинув кішці,
Все пшоно віддав корові,
Ладу дав лемішці.
А курчат, щоб врятувати,
Всіх загнав у хату
Аж до квочки. Вона ж мати —
Хай дає їм раду!
Огірки пішов оглянуть.
Подививсь на грядку:
Вже жовтіють, ще не в’януть, —
Начебто в порядку.
Відігнав свиню на тирло,
Дав качатам сала —
Все, як жінка говорила,
Все, як наказала!
Лиш гусей, хоч я й хоробрий,
Доглядати важко,
Бо гусак шипить, як кобра,
Як моя Палажка,
Особливо, як відчує,
Що я пив горілку!
Тож отих гусей люблю я
З яблуками тільки.
Ось чому цю злую птицю
Вигнав геть із двору...
Сонце встигло вже підбиться
Під обідню пору.
Хлопця ледве стяг із ліжка —
Скільки ж можна спати!
Чую, щось моя лемішка
Стала підгоряти.
Витяг горщик. Каша — синя.
Шкварок трохи вкинув.
І зову свою дитину:
— Будем їсти, сину!
А той дивиться вороже
Й каже:
— Щось я бачу,
Що твоя лемішка схожа
На харчі свинячі.
Я не буду їсти, тату,
Бо це не смакує...
— Їж! Бо так сказала мати!
Бач, ще й вередує!
Де ж тобі узяти, сину,
Різні мармелади?
Як прилипне пуп до спини,
Й цьому будеш радий. -
Хлопець взяв у руки книжку,
У садку вмостився.
Я ж доїв оту лемішку —
Ледь не подавився.
Раптом чую: хтось гукає,
Кличе хтось:
— Назаре!
А Палажка де? Немає?
Крикнув:
— На базарі!
Гульк! А то мій кум сердечний
Пре поперед себе
Кусень сала, хліб, яєчню...
Ну, і ... все що треба!
Умостились в холодочок,
Чарку кум підносить...
Та з’явився мій синочок —
Допомоги просить:
— Тату, як "глазунья" буде
На вкраїнській мові?
— Синку, виховані люди,
Вибачай на слові,
Як нема у батька часу
Чи то в хаті гості... -
Кум спинив мене відразу:
— Та це ж дуже просто:
У "глазуньи" корінь "глаз".
От і вся морока!
Порівняємо: у нас
"Глаз" зоветься "око".
Зирк, а сина, що притих,
Мов мішком прибито.
— Тож "глазунья" — це у них.
А в нас — "оковита"!
Кум замовк. А син йому:
— Ну, ви й аналітик!
Та щось віри вам не йму —
Ви - як той політик,
Що говорить всім і скрізь
Безапеляційно,
А на ділі — море сліз
І все безнадійно!
І потому хлопець зник...
Ми взялись за пляшку...
Раптом чую: в хаті крик —
Чорт приніс Палажку!
Кум, як привид, змився зразу,
Щоб біди не сталось.
Я став лащитись:
— Палазю!
Як базарювалось?
— Щоб тебе побили пранці!
От уже рахуба!
Ось як дам тобі по спині —
Вилетять і зуби!
Що тобі я наказала?
Чим мене ти слухав?
Щоб тебе чума забрала!
Щоб відпали вуха!
Щоб ти вовком вив до скону,
Щоби... Щоби... Щоби...
Ухопила макогона
Та як дасть по лобі!
Я прожогом — у вікно
І давай тікати...
Обернувся: все одно
Доганяє, клята!
Що за жінка! Як пожар,
Чеше бур'янами!
Я — до річки, в крутояр
Та й притих у ямі.
Три доби уже минуло —
Що робити маю?..
Люди добрі! Ви не чули:
Може, хто шукає?
Люди мужеського роду,
Піднесли б чарчину!
Стану й вам колись в пригоді
У лиху годину.
Удовиці та дівчата!
Не усі ж ви кляті:
Може, згодиться яка-то
В приймаки узяти?
Не валятиму я дурня —
Буду все робити!
І не питиму "глазунью",
Сиріч - оковиту,
Чим позбудусь достроково
(Прямо від сьогодні)
Ще і прізвиська гидкого —
"Помилка господня".
Не спіши кричать мені:
— Наклеп і неслава!
Придивись: у цій сім'ї
Майже, як в державі.
Стережись отих мужів,
В котрих вітер свище,
Бо усе, що сам не з’їв,
Знівечить і знищить!