Жученко Григорій (Яр Славутич) (1 січня 1918 року хутір Жученки Херсонська губернія - 4 липня 2011 року Едмонтон) — український поет, перекладач. На еміґрації в Німеччині й США; з 1960 в Канаді, професор Альбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон).
Окремо відзначимо, що доля Яра Славутича тісно переплелася з Запоріжжям, адже саме тут пройшла його юнь, тут він пізнав першу музу поетики, тут він здобував свої перші університети та боровся за українську свою сутність.
Автобіографія від Яра Славутича
Гості з України тепер мене часто питають: «Чого ж ви не повернулися додому?» Відповідаю зацікавленим...
Голодомор 1932—33 років наробив жахливих спустошень на Україні... Не минув і нашої родини. На самому початку 1933 року померла бабуся, відмовившись їсти, щоб більше було тієї вбогої їжі для внуків. Незабаром відійшла з цього світу піврічна сестричка Галочка, бо не було молочка. На щастя, мені, п'ятнадцятирічному, вдалося дістатися до радгоспу «Скотар» на Криворіжжі, навесні 1933 року — і я рятував улюбленого діда маленькими шматочками хліба та грудочками пшоняної каші зі скромної пайки, приносячи їх до землянки на зруйнованому хуторі Жученки, на західному Гурівському узліссі. Не пощастило мені його врятувати. Помер на моїх руках. Зберігаючи повну присутність розуму, не втрачаючи влади над собою, перед своєю смертю він узяв від мене зобов'язання. Я мусив скласти йому урочисту присягу — «вижити й розказати всьому світові, як сталінська людва нищила Україну».
Поховавши улюбленого діда, загорненого в рядно, у викопаній мною неглибокій ямі між двома деревами, я поніс із собою присягу, проказану дідом (окремі слова було повторено ним тричі), як місію. Дивуюся тепер, що мені таки пощастило вижити, уціліти в неймовірних обставинах війни, у тривожній підпільній діяльності на північній Київщині, Чернігівщині та Стародубщині, у дорозі на Захід, під час утечі з катовицького огородженого дротом табору, при нічному переході польсько-чеського кордону, під американськими бомбами в Берліні, у таборах для переміщених осіб, звідки сталінські опричники насильно забирали втікачів «на родину», себто на каторжну працю в Сибіру, і т. д. й т. п. Урятуватися, вижити пощастило. Але чи виконав я повністю зобов'язання, дане моєму улюбленому дідові? Настав час готувати остаточний звіт. А українці в Україні самі сформулюють свою думку.
Уже 1941 року в Чернігівській Січі, підпільній організації, що складалася переважно з колишніх військовиків і нищила німецьких загарбників (які, до речі, спалили Слобідку з моєю дружиною та одноденною донькою), я почав збирати матеріали до мартиролога української літератури й культури взагалі. Анотовані списки часто гинули за непередбачених ситуацій, але я поновлював їх із пам'яті при кожній нагоді. Унаслідок цієї тривалої праці багато збереглося. Після війни я опублікував свої свідчення не лише в українській, айв англійській пресі, в т. ч. у книжках «Розстріляна муза» (Детройт, 1955) і «Мusе іn Ргіsоn» (Нью-Йорк, 1956). Про голодомор я писав ще в сорокові роки, часто повертався до цієї теми різними мовами. Систематизовані спогади з'явилися в моїй книжці «Місцями запорозькими» (третє вид., Едмонтон, 1985). Свідчив я в справі голоду перед міжнародним трибуналом у Нью-Йорку. Про це йде мова й у моїй іншій книжці спогадів «У вирі багатокультурності» (Едмонтон, 1988).
А в поезії я дуже часто повертався до порушених вище тем, зокрема в поемі «Моя доба», що в книзі «Зібрані твори, 1938—1978» (Едмонтон, 1978). Нищення селянства як основи української нації та нищення письменників і науковців як мозку нації ніколи не виходили з поля мого зору. Я друкував про все це не лише українською, а й англійською, німецькою та польською мовами. Нехай читачі судять, наскільки я виконав узяте на себе зобов'язання, здійснив сподівання мого улюбленого діда на ложі його смерти. Особисто я думаю, що додержав присяги...
Коротка біографія Яра Славутича
Доктор Яр Славутич (Григорій Жученко, народився 1918 року) - професор Альбертського університету в Канаді, поет, літературознавець, автор семи підручників з української мови для англомовних студентів (деякі мали по п'ять і сім видань). Закінчив Запорізький педагогічний інститут 1940 р. і Пенсільванський університет 1955 р. з докторським дипломом зі славістики. Викладав у різних школах та університеті 50 років. Автор книжок поезій «Трофеї» (1963), «Завойовники прерій» (1968), «Мудрощі мандрів» (1972), «Зібрані твори» (1978) і «Живі смолоскипи» (1983), останні дві відзначені першою і другою преміями Літературного фонду ім. І. Франка (Канада). Вшанований званням поета-лауреата Українською могилянсько-мазепинською академією наук 1982 році, нагороджений Шевченківською золотою медаллю за педагогічну працю в Канаді тощо. Був президентом Канадського інституту назвознавства та Українського шек-спірівського товариства, головою осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Західній Канаді. Автор кількох книжок з літературознавства та багатьох статей у наукових збірниках українською, англійською, німецькою, французькою мовами. Важливіші: «Шевченкова поетика» (1964), «Розстріляна муза» (1955), «Тhе Мusе іn Ргіsоn» (1956), «Українська поезія в Канаді» (1976). Видав книжки спогадів «Місцями запорозькими» (третє вид., 1985) та «У вирі багатокультурності» (1988). Упорядкував «За-хідноканадський збірник» (два томи), альманах «Північне сяйво» (п'ять томів), «Антологію української поезії в Канаді» (1975) та інших. Поезії Яра Славутича друкувалися в кількох англомовних антологіях, а також книжковими виданнями у перекладах німецькою, англійською, французькою, угорською, російською, білоруською та польською мовами. Часто виступав із доповідями на міжнародних конгресах і конференціях Найновіша праця: «Анотована бібліографія української літератури в Канаді» (три видання) Якщо не рахувати невеликої добірки в газеті «Вінницька правда» (1989), пропонована публікація віршів Яра Славутича у «Всесвіті» є першим знайомством читачів України з цим самобутнім поетом.
Творчі надбання
У другій половині XX, такого страдницького і воднораз героїчного для країни, століття, коли сам напрям національно-визвольної боротьби українського народу поступово переходить від збройного до ідеологічного протистояння, коли на нашій "материковій" Україні нещадна сталінщина розгортає тотальний репресивний наступ на українство, ставлячи собі за мету остаточно його засимілювати, понищити самі рештки його національної самосвідомості, — в цих екстремальних, загрозливих для самого подальшого існування нації обставинах, — зокрема на діаспору, лягла історичної відповідальності місія: виступити захисником і вільним (від загроз репресій сталінщини) речником української нації, сказати про неї слово правди — розповісти всьому світові, сучасникам і нащадкам, у якому становищі вона опинилась і чому, якою вона є, яку історію має і чого прагне.
Молодий поет з когорти національно-визвольних бійців Яр Славутич це відчув і усвідомив, — фактично першим своєю збіркою "Правдоносці" розпочав про це говорити поетично. Громадська думка діаспори із захопленням сприйняла його збірку, назвавши її "збіркою збірок", а його самого нарекла "правдоносцем", розцінювала її за вищими історикософічними національно-духовними вимірами: "як динамічне виверження поклику тих народних духовних цінностей, що були загнані війною (Другою світовою. — К. В.) в глибину української душі, як утвердження ідеалів Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших виразників свого часу. Перед нами постає сконденсована спільність почувань багатьох поколінь, що будили й кликали нарід до нового життя, що ставили тверду вимогу до західного світу — пізнати нашу, українську правду". (Володимир Жила. «Правдоносець». У зб.: "Творчість Яра Славутича", Едмонтон, 1978, с. 7).
Сьогоднішній читач в Україні має змогу познайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державної незалежності на її теренах публікувались уже його оригінальні поетичні збірки: "Слово про Запорозьку Січ" (1991 та 2-ге, доповнене видання — 1992), "Шаблі тополь" (1992), а також вибрані "Твори в двох томах" (1994) і найповніше видання — "Твори, томи І — V", котре видавництво "Дніпро" дає до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями виходить в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — "Розстріляна муза" ("Либідь", 1993) та збірка вибраних досліджень і статей Яра Славутича — "Меч і перо" ("Дніпро", 1992), що дає нашому читачеві можливість скласти власне більш-менш чітке уявлення про коло поетичних, наукових (і громадсько-патріотичних, як правило, вони всі в нього нерозривні) зацікавлень Яра Славутича, як і про його творчу методу, що характеризується передовсім вірністю життєвій правді, вивіреністю і виваженістю суджень... Та ще — закоханістю в рідну Україну. Її свободу, незалежне державно-самостійне життя.
Гадаємо, що, ознайомившись з поетичними та науковими — глибоко патріотичними в основах своїх — набутками Яра Славутича, сучасник сам складе йому і належну оцінку, і шану та повагу за здійснене ним.
Наразі, подаємо кілька взірців поезії Яра Славутича:
із сатири
* «Бабай»
* «Книжка в біді»
* «Шедевр»
* «У сім»
* «Упав»
* «Замкнуте коло»
* «Малюнок на дошці»
* «Хобі»
* «Скупий Макар»
* «Новина»
* «Нічна пригода»
* «У човні»
* «На зборах»
* «Весна»
* «Богиня»
* «Вибір»
* «"Лицар"»
* «Поезія і діти»
Корисні посилання
* Біографія Жученко Григорія (Яра Славутича) в українській Вікіпедії.