Перша шлюбна ніч

з підслуханого

* * *

- А як я піду від тебе,

Ти зазнаєш муки?

Чи у розпачі на себе

Накладеш ти руки?

- Люба! Чесно зізнаюся:

Так завжди роблю я.

Щойно тільки оженюся –

Вже й петлю готую!

* * *

Плаче жіночка: - Це ж треба!

Чом же ти до шлюбу

Не сказав мені, що в тебе

Штучні вставні зуби?!

Молодий промимрив тихо

(Бо прийшов у прийми):

-Якщо тільки в цьому лихо –

Я їх зараз вийму…

* * *

- Ось ми і подружжям стали!

Будем разом жити.

Чи ти будеш мене й далі

Міцно так любити?

Він шепоче тихо й ніжно:

- Люба, не лякайся!

Я завжди любив заміжніх,

Тож не переймайся!

* * *

Молода кричить сердито

Молодому прямо в вічі:

- Чим же будеш ти робити

Свої справи чоловічі?

Той на капосне питання

Каже: - Так воно вже сталось…

Я ж єврей! В нас – обрізання…

От вони й перестарались…

* * *

- Як тобі моя фігура?

Очі, бюст, манери?

- Ти прекрасна, як скульптура

Римської Венери!

- А мої сіднички, ніжки?

- О, то справжнє диво!

- А що любиш ти найбільше?

- Ну, найбільше – пиво…

* * *

- Двісті тисяч! На придане

Батько розщедрився!

Ти ж не через двісті тисяч

На мені женився?

- Я б з тобою одружився,

Щоб ти, люба, знала,

Коли б навіть ти сто тисяч,

А не двісті мала!

* * *

- Та лягай уже! Не вий ти

Рими та куплети!

Треба ж було мені вийти

Заміж за поета!

- Люба! Закриваєм тему!

Годі лити сльози!

Ось «доб’ю» свою поему –

Й перейдем до прози…