Баран-пародист

Байка

Коли нема до пісні хисту

Й до прози теж немає кеби,

То можеш стати пародистом,

Якщо у тому є потреба.

Але та справа безперечно

Є надзвичайно небезпечна.

Хто з пародистів те не знає,

Нехай цю баєчку читає.

Баран подався в пародисти

(не вік же в бовдурах ходить):

— Хіба багато треба хисту,

Щоб ту пародію зліпить!

Що там уміти! Взяв чуже,

Переінакшив кожне слово,

Сяк-так зліпив... І ось уже

Твоя пародія готова.

Баран до діла взявсь моторно —

Пародіює всіх співців:

І Соловейка, і Ворону,

І навіть сірих Горобців.

Замовкли всі з тії рахуби...

Лиш Соловейку все дарма —

Рулади так виводить любо,

Мов Барана того й нема.

Але Ворона розлютилась

І просить захисту в Орла:

— Рятуйте птаство, Ваша милість,

Бо нас Баран перекривля!

Орел, коли хотілось їсти,

Занадто думати не звик,

Негайно вп'явсь у пародиста

І став той схожим на шашлик.

Відтоді

В моді

Лише воронячі мелодії,

А не чарівний солов'їний спів,

Бо на Ворон писать пародії

Вже більш немає Баранів!

Мабуть ,

І без моралі зрозуміло

У чім тут суть:

В чуже не лізь, Баране, діло,

Бо заклюють.