Байка
Коли нема до пісні хисту
Й до прози теж немає кеби,
То можеш стати пародистом,
Якщо у тому є потреба.
Але та справа безперечно
Є надзвичайно небезпечна.
Хто з пародистів те не знає,
Нехай цю баєчку читає.
Баран подався в пародисти
(не вік же в бовдурах ходить):
— Хіба багато треба хисту,
Щоб ту пародію зліпить!
Що там уміти! Взяв чуже,
Переінакшив кожне слово,
Сяк-так зліпив... І ось уже
Твоя пародія готова.
Баран до діла взявсь моторно —
Пародіює всіх співців:
І Соловейка, і Ворону,
І навіть сірих Горобців.
Замовкли всі з тії рахуби...
Лиш Соловейку все дарма —
Рулади так виводить любо,
Мов Барана того й нема.
Але Ворона розлютилась
І просить захисту в Орла:
— Рятуйте птаство, Ваша милість,
Бо нас Баран перекривля!
Орел, коли хотілось їсти,
Занадто думати не звик,
Негайно вп'явсь у пародиста
І став той схожим на шашлик.
Відтоді
В моді
Лише воронячі мелодії,
А не чарівний солов'їний спів,
Бо на Ворон писать пародії
Вже більш немає Баранів!
Мабуть ,
І без моралі зрозуміло
У чім тут суть:
В чуже не лізь, Баране, діло,
Бо заклюють.