Вiдгорiла любов,
залишився лиш попiл вiд неi,
а бентежна душа,
все шукае в минуле слiди,
хоч немає давно в нiй
святого вогню Прометея,
та забути не можу я,
щастям наповнених днiв.
Тихо скрапує дощ,
на зажурливу вроду природи,
i невидимий птах розколихуе спiв навеснi,
забуваю тебе, та кохання згасаючий подих,
огорта мене й досi, в нiчному,тривожному снi.