Іван Васильович Сокіл (1867, село Добровілля Катеринославської губ — 1945, Дніпропетровськ) — український педагог, краєзнавець, публіцист та громадський діяч. Довший час мешкав і творив в Запорізькому краю.
Біографічна замальовка
дослідження підготовлене Миколою Чабаом
Іван Васильович Сокіл народився 1867 року в селі Добровілля Павлоградського повіту Катеринославської губ., нині Васильківського району Дніпропетровської області. Був він талановитим педагогом, а ще батьком співачки Марії Сокіл (1902 р.–1999 р.) і письменника Василя Сокола (1905 р.–2001 р.), діячем «Просвіти». З родини селянина, колишнього кріпака. Коли помер батько, Іванові виповнилося три роки, і мати сама виховувала дітей. У 18 років переїздить у Мелітопольський повіт, де працює помічником вчителя. Продовжив вчителювання в с. Гусарка Олександрівського повіту (нині — Куйбишевський район Запорізької обл.). Зберігся один лист Сокола до Д. Яворницького, датований 14 листопада 1913, надісланий до Катеринослава з с. Кінські Роздори Олександрівського повіту.
За просвітницьку, революційну діяльність серед селян учитель Сокіл неодноразово заарештовувався в 1905, 1907, 1913 роках та двічі в 1914 році. Того ж 1914 року його позбавили права вчителювати і поновили у тому праві лише після клопотань члена Державної Думи Бабенка. У 1917 р. оселяється в Катеринославі, де долучається до кола українських революціонерів-самостійників, за що його заарештовують і червоні, і білі, і махновці. Обирався товаришем голови на першому з’їзді українських вчителів Катеринославщини 9 квітня 1917 р. До 1927 р. викладав у початкових школах, читав лекції на курсах українознавства. У 1928 р. здобуває вищу освіту і продовжує педагогічну діяльність вже в школах фабрично-заводського навчання і на курсах підготовки до вузів — викладає українську мову і літературу, історію. Рік працював у Транспортному інституті.
У 1929 р. заарештований під час масових арештів серед української інтелігенції Січеслава. Його донька — примадонна Харківської столичної опери Марія Сокіл — клопоталася за батька перед головою ДПУ України Всеволодом Балицьким. Сокіл відсидів у Дніпропетровській в’язниці ДПУ 110 днів, обріс бородою. Перед початком Другої світової війни вийшов на пенсію. З початком війни і окупації міста у перших числах вересня 1941 стає учасником наради групи місцевої інтелігенції в будинку колишнього виконкому на вул. Комсомольській, де розглядалося питання про утворення органів місцевого самоврядування. Сокіл призначається завідуючим клубом у колишньому Будинку Червоної Армії (англійський клуб на вул. Леніна, 3).
Невдовзі після утворення відділу освіти зібрався комітет по укладанню Статуту українських клу-бів (під цією вивіскою передбачалося функціонування «Просвіт»), який очолив Сокіл. Цілі клубу визначалися статутом: «національне виховання українського народу шляхом театральних вистав, бесід, лекцій, рефератів»; правила вступу до клубу, розміри членських внесків тощо. Але документа цього окупаційна влада реєструвати не дозволила.
У грудні 1941року Іван Васильович їде у селище ім. Карла Маркса (станція Ігрень) зорганізовувати місцевий клуб-осередок «Просвіти», а також інспектувати роботу культурних закладів. Там знайомить ряд вчителів з завданнями ОУН. Через три місяці після відкриття німці забирають приміщення клубу в обласному центрі для своїх потреб, завмирає і діяльність напівлегальної «Просвіти». Начальник відділу освіти Павло Козар призначає Сокола одним з чотирьох інспекторів шкіл Дніпропетровська і наказом від 22 січня 1942 р. переводить його також на роботу до Історичного музею архіваріусом. За завданням начальника відділу освіти Сокіл пише «Буквар» для народних шкіл, який згодом стане одним з пунктів обвинувачення педагога Військовою прокуратурою після повернення більшовиків. У листопаді 1942 року Іван Сокіл здав текст готового «Букваря» до методичного кабінету при допоміжному шкільному управлінні при 2-му відділі генкомісаріату. Німці друкувати підручники не дозволили.
У серпні 1942 закривається музей, а Сокіл оселяється в селищі ім. К.Маркса, де у 1941 р. придбав хату. Там же, з квітня 1943 р. і до приходу більшовиків очолює місцевий комітет самодопомоги, до складу якого входило 1500 чоловік. Комітет існував на пожертви артілі «Новий шлях», місцевої церкви, зборів з прибутку театру, внесків приватних осіб. У 1943 р. Сокіл був дописувачем «Дніпропетровської газети», висвітлював події культурного, церковного, господарського життя. У жовтні 1943 р. в Дніпропетровськ прийшла Червона армія. 7 листопада 1943 р. Іван Васильович заарештований органами НКВС. На допиті 76-річний вчитель сказав слідчому НКДБ: «Я все життя мріяв про створення самостійної Української держави». Іван Васильович Сокіл помер 1945 р. в Дніпропетровській пересильній тюрмі. Реабілітований висновком Дніпропетровської обл. прокуратури 25 грудня 1991 року
Корисні посилання