Гайдабура Михайло Денисович (13 травня 1909 року в с. Вербове, Пологівський район, Запорізька область — 1942 році в м. Севастополь) — український-радянський письменник, критик, журналіст. Загинув в ІІ-й Світовій війні (під Севастополем).
Біографічна замальовка
В далекому 1909 році, на 13 травня, в невеличкому степовому селі Вербове на Запоріжжі (тепер Вербове Пологівського району Запорізької області), в сім'ї сільського коваля Дениса, з'явився на світ малюк Михайлик. Вже з дитинства він втягнувся у важке селянське буття: зчаста наймитував, уже з малих літ навчився заробляти копійчину, а потім ще й допомагав батькові в кузні. Єдиною втіхою для нього стало навчання (хоч й не регулярне) в місцевій початковій школі і, хто зна, як би склалася подальша його доля, коли б не буремні революційні часи в Російській імперії (зрештою, той час і його революційні деї так запали в молоду душу - на всю його подальшу долю).
Ось й не дивина (саме в часи колективізацій-індустріалізацій, ГОЕРЛО,...), що вже з юначих років Михайло заходився на громадській роботі: виступав у драмгуртку, завідував клубом, організував роботу бібліотеки. Як завбачали односельці, Гайдабура умів дуже гарно малювати, тому старші друзі порекомендували йому поступити на робіт-фак Київського художнього інституту. В Києві запорізький юнак навчався з 1928 по 1931 роки, а по закінченю інституту повернувся працювати у рідне село. Саме в Києві розгорілась ще одна мистецька пристрасть Михайла - письменництво (хоч первістки віршовані були ще в 1926 році): перейшовши на прозу, він в 1929 році зумів надрукувати перший свій твір - в московському журналі «Батрак» з’явилося його перше оповідання «Межа». То вже потім були численні оповідання, нариси в тогочасних: районній, обласній, республіканській пресі.
Повернувшись додому, Михайло Гайдабура затявся працювати в місцеій школі, де намагався передати дітям любов до свого рідного краю, до степу широкого, безкрайнього, наче море, та натхнений перспективами соціалістичної розбудови (які стрілися йому в Києві) надихав й односельців. Всі цi почуття він, згодом, передасть на сторонках своїх оповідань, у нарисах та газетних публікаціях. Та незабаром, йому випала цікава життєва пригода, по закінченню навчань та утвердившись в своєму селі, Михайло, як сумлінний прихильник соціалізму та революції записався, та відбув, на військову повинність. Йому випало служити на Балтійському флоті в період 1933-1935 років. Море, страшно, захопило юнака і вже все його подальше життя «Море - було його наскрізною лінією». Саме це море спасло його від голодної смерті (яка спіткала бігатьох його односельців, коли він служив на флоті), саме море відволікало його від важкої й неправдивої реальності. Демобілізувавшись, у 1935 році, Галабурда почав працювати в газеті політради Пологівської МТС, потім у гуляйпільській районній газеті, на посаді відповідального секретаря. А вже з 1939 року він став штатним пропагандистом райкому партії в Гуляйполі. Запорукою такого кар’єрного злету стала письменницька удача запорізького селянина. Адже в 1938 році здійснилася заповітна мрія письменника: у Києві вийшла в світ перша і, на жаль, остання прижиттєва книга оповідань «У морі». Тоді ж Михайла Гайдабуру прийняли до найбільшого письменницького кола-форуму республіки - він став першим у нашому краї членом Спілки письменників України.
Письменник і журналіст Михайло Гайдабура «з головою пірнув» у письменницьку стезю, він зі ще більшим натхненням почав писати (і окремі твори, і в журналах, і в газетах), проте більшість з написаного до нас так і не дійшло - було втрачене у полум’ї війни. Як тільки почалася військова кампанія Михайло Галабура пішов добровільно на фронт - на початку липня 1941 року. Щойно почалася війна, офіцер флоту Михайло Гайдабура опинився на військовому кораблі Балтійського флоту. Командування запропонувало йому працювати у військовій газеті, та він відповів: “Писатиму, коли розіб’ємо фашистів”. І залишився на кораблі, спершу, політпрацівником на Балтфлоті, згодом воював у Севастополі. Безстрашний син коваля не боявся перешкод, тому в часи війни своїм прикладом та відвагою дивував однополчан. Але так судилося, що під час оборони Севастополя, коли він командував підрозділом морської піхоти, на стику 1941 - 1942 років, в одному з боїв Михайло Галабура поліг смертю хоробрих.
Опісля віни односельчани та гуляйпільці згадували та честували свого побратима. Його дружина та родина також опікувалиля збереженням творчого доробку Михайла Галабурди. До того ж, творча натура батька передалася його нащадкам, так його син Валерій Галабурда став відомим українським мистецтвознавцем. І незважаючи на невеличкий літературний доробок - про нього пам’ятали й в письменницькому колі. Так 3 травня 1970 року, за рішенням Запорізької організації Спілки письменників України, ім’я письменника присвоєне Запорізькому обласному літературному об’єднанню.
Творчі надбання
Михайлом Гайдабурою, за його життя, було видано лише одну книжку. «Скромний і стриманий, вдумливий, закоханий у море, і для нього було величезною радістю, коли перша книжка оповідань «У морі» вийшла з друку», — згадував про Гайдабуру Олександр Копиленко. Це була єдина книжка в тодішній українській літературі про червонофлотців. Дружина Михайла Гайдабури в листі-відповіді до Олександра Копиленка про книжку «У морі» писала: «Я часто читаю ці рядки, написані його рукою, і мені здається, що я з Михайлом розмовляю і нібито чую його голос». Критика прихильно зустріла книжку молодого автора, а, згодом, його прийняли до Спілки письменників України.
Після цього письменницького успіху прізвище Гайдабури стало часто зустрічатися на сторінках республіканських й обласних газет, де він друкував свої: нариси, кореспонденції, оповідання. Незабаром, продуктивний літерти в другу книгу повістей і оповідань Гайдабури. Та ..... початок червня 1941 року ознаменувався віною, і уже: ні свіжого числа журналу, ні другої книжки йому не пощастило побачити - війна забрала з собою цього степовика-гуляйполівця.
Наразі, приводимо лише один віднайдений твір Михайла Гайдабури з книжки оповідань «У морі»:
* «У морі»
Корисні посилання
* Коротка біографія Михайла Гайдабури
* Уривок з книжки «Людина у морі» на письменницькому порталі Пилипа Юрика