Випадковий

Коли я стану знов, одним,великим болем,

Який сам по собі, ніколи не мине...

Я наче грім піду над світанковим полем,

Щоб розбудити всіх, хто вже й забув мене.

Я подивлюся їм у мармурові лиця,

Я доторкнусь до їх завжди холодних рук...

І викрешу таку шаленну блискавицю,

Що і вони своїх сердець почуюють стук.

Я напишу між хмар еогнем останнє слово,

Аби його могли побачити і ті,

Що у моє життя прийшли не випадково,

Бо випадковим я, вже був у цім житті.