Випадковий
Коли я стану знов, одним,великим болем,
Який сам по собі, ніколи не мине...
Я наче грім піду над світанковим полем,
Щоб розбудити всіх, хто вже й забув мене.
Я подивлюся їм у мармурові лиця,
Я доторкнусь до їх завжди холодних рук...
І викрешу таку шаленну блискавицю,
Що і вони своїх сердець почуюють стук.
Я напишу між хмар еогнем останнє слово,
Аби його могли побачити і ті,
Що у моє життя прийшли не випадково,
Бо випадковим я, вже був у цім житті.