Люба серцю, материнська

поезія Володимира Омельченка

Люба серцю, материнська,

Щогодини, кожну мить

Рідна мова українська

У душі, як спів, бринить.

У грозові дні минулі

В чужедальній стороні

I в погожі мирні дні

Ми її не позабули.

Як її забути можна,

I не знати й не любить,

Коли в ній непереможно

Голос матері звучить.

Лиш прислухайсь, як годиться,

Лиш відчуй, збагни її:

То в ній крешуть блискавиці,

То — співають солов’ї;

То закоханих на Ґ анку

Воркування й теплий сміх,

То — у полі на світанку

Клич походів трудових...

Люба серцю, материнська,

Щогодини, кожну мить

Рідна мова українська

У душі, як спів, бринить.

Як її та й не любити,

Серцем не вклонятись їй,

Коли в ній — весь світ відбитий,

Вся душа народу — в ній?

А вона ж — мов кремінь-криця.

Владно лиш по ній кресни —

I заграє, заіскриться

Пломінь дужий та ясний.

В ній — снага, що не згасає,

I не згасне ні на мить.

Гнів Шевченка в ній палає,

Дух Франка у ній горить.

Люба серцю, материнська,

Чиста й світла, як роса,

Наша мова українська —

Гордість наша і краса!