поезія Володимира Омельченка
Люба серцю, материнська,
Щогодини, кожну мить
Рідна мова українська
У душі, як спів, бринить.
У грозові дні минулі
В чужедальній стороні
I в погожі мирні дні
Ми її не позабули.
Як її забути можна,
I не знати й не любить,
Коли в ній непереможно
Голос матері звучить.
Лиш прислухайсь, як годиться,
Лиш відчуй, збагни її:
То в ній крешуть блискавиці,
То — співають солов’ї;
То закоханих на Ґ анку
Воркування й теплий сміх,
То — у полі на світанку
Клич походів трудових...
Люба серцю, материнська,
Щогодини, кожну мить
Рідна мова українська
У душі, як спів, бринить.
Як її та й не любити,
Серцем не вклонятись їй,
Коли в ній — весь світ відбитий,
Вся душа народу — в ній?
А вона ж — мов кремінь-криця.
Владно лиш по ній кресни —
I заграє, заіскриться
Пломінь дужий та ясний.
В ній — снага, що не згасає,
I не згасне ні на мить.
Гнів Шевченка в ній палає,
Дух Франка у ній горить.
Люба серцю, материнська,
Чиста й світла, як роса,
Наша мова українська —
Гордість наша і краса!