У човні

Пливе човен, сонця повен,

У човні — Орися,

А навпроти — чорні брови

Кавалера Гриця.

Весла зблискують ритмічно,

Рвуть густе латаття,

— Та не рви ж, —

Гриць мовить звично, —

Серденько на шмаття.

Не вагайся, білолиця,

Йди за мене заміж,

Буду день і ніч трудиться

Ось цими руками,

Щоб тебе, святу персону,

У шовки вдягнути,

А тобі не дам при цьому

Й пальцем ворухнути.

Боронь Боже, щоб ти в мене

Воду, хмиз тягала,

Чи авоську — от-такенну —

Ще б не вистачало!

Не дозволю, бо ціную

Твої ніжні руки...

Припини ж мої, прошу я,

Холостяцькі муки.

Давай згоду, не барися,

Заживем на славу!... —

Загорілася Орися

Усміхом лукавим:

— Твоя мова інтересна,

Мила, я б сказала.

Тільки краще... візьми весла,

Бо я вже пристала.