Чи це правда, а чи все те
Вигадка ледача:
Кажуть, в місті відбулася
Виставка собача.
На ту виставку зійшлося
Тьмуща-тьма народу,
Щоб по честі оцінити
Собачу породу.
Бо ж були тут не бездомні
Моськи дефективні,
А мисливські та службові,
Ну й декоративні.
В багатьох медалей низки
Звисли до підлоги,
В кого менше, в кого більше,
А, кажуть, в бульдога -
У медалях груди й боки,
Спина й за спиною,
Як було й між нас в одного
У часи застою.
На не в тім, читачу, справа,
А про те балачка,
Що й великий собацюра,
Й найменший собачка
На тій виставці в пошані,
Честь їм превелика -
Кожне слідом на мотузці
Водить чоловіка,
А одного поставлено
В центрі круговоду
Для об'яв, і для реклами
Собачого роду.
І вусань (отой, що в центрі),
Кажуть, мав кебету -
Балабонив без шпаргалки,
Мов читав анкету:
"Ось вівчарка чистокровна
Із міста Бішкека,
Її батько з-під Полтави,
Мати з-під Казбека,
Дід і баба з боку батька
Родом з Аргентини,
А по мамі всі з Одеси
По восьме коліно.
За вівчаркою - Мумука,
Дог із Йокогами,
Звір такий, що як до діла,
То і тигра згама.
Серед предків цього дога:
Циркові артисти,
Детективи і мисливці,
Навіть каратисти.
От, приміром, дід Мумуки
Силу мав левину
І кінцем хвоста знічев'я
Розбивав цеглину.
За Мумукою - Везувій,
Син Агамемнона,
Із тутешніх.
Хоч і кличка
В нього закордонна.
Його діда звали Рексом,
Прадіда - Мухтарик.
Далі йдуть -
Рябко, Моторний,
Тузик, Бобик, Шарик..."
І отак-от без угаву,
Про кожну собаку,
Всі подробиці згадавши,
Той вусань балакав.
Може, й далі б теревенив
Про життя собаче,
Та спинила його тітка
Дуже нетерпляча:
"Годі, голубе, хвалити
Собачу породу!
Розкажи про себе краще -
Ти якого роду?
Ким були баби з дідами,
Хто з них чим займався? -
Тут оратор балакучий,
Як кажуть, і... здався.
Довго-довго е-е-е-кав,
м-м-мекав,
М'яв свою панамку,
Роззявляв, як риба, рота
І губами плямкав.
Врешті-решт отямивсь трохи
Й спромігся сказати:
"Я вам, тітко, не собака,
Щоби рід свій знати!"
Добре вдумайся, читачу,
В ці слова зухвалі
Й сам, будь ласка, без підказки
Дійди до моралі.