Сон вночі мені зненацька
Раз наснився чудернацький.
Ніби я у гай ходила,
Гльодич ліктем зачепила...
І, хоч плач, мені так гірко! –
О-го-го – на лікті дірка!
Цвірінчав десь Горобець,
Що Їжак в гаю – кравець,
Гострі в нього голочки –
Заздрять Оси. Ниточки
Тчуть сріблясті Павучки.
В Їжачка була пригода,
Розказать і вам нагода –
Настовбурчте швидко вуха
І мене сідайте слухать.
Смачних бубликів ось в'язка,
На додачу – моя казка!
Це ж такому статись треба:
– Ґвалт! Рятуйте! Прямо з неба, –
Із вселенського рядна
Впала Зіронька одна!
Зіркова уся родина:
– Піднебесна враз картина
Зіпсувалася за мить!
Нашу сестроньку знайдіть!
У гаю вона десь впала!
Звірина її шукала
Аж три дні і всі три ночі.
Вже звірята спати хочуть...
Всі їх пошуки – дарма:
Нема зіроньки, нема!
Зажурився Місяць, плаче...
Та світліше стало наче –
Бо в криниці Їжачок
Зловив зірку на гачок.
І хоч вір мені-не вір,
Зліз Їжак на осокір,
Залатав навіки дірку –
Засіяла знову Зірка
На небесному рядні.
(Так наснилося мені!)
– Дякую тобі безмежно, –
Каже Місяць. – Обережно! –
З осокору не впади!
Буде лихо без біди!
Їжачок в клубок скрутився,
З осокору враз скотився,
Чимчикує він до хати...
– Прошу пана зачекати, –
Згори Місяць йому знову
(В гаю чути всім розмову):
– Я подякувати хочу!..
Їжачок на те белькоче,
Що не варто і не треба...
– Гостру голочку із неба,
Не просту, чарівну дуже,
Я тобі дарую, друже!
Потрудився, молодець,
Будеш всім кравцям кравець!
Відтоді Їжак все вміє,
Як ніхто, що хочеш, шиє:
Блисне голка: стібок – нитка –
Для Горобчика є свитка!
Дві Синички, дві сестрички,
Їм – однакові спіднички.
Вишиванням квітне квітка –
Лисці – плахта і намітка.
Гопака Зайчисько вшкварить –
Жупанець і шаровари.
І мені на лікті швидко
Залатав, що і не видко,
Куди лікоть виглядав...
Як багато в нього справ!
Он Кульбабка на галяві
Його кличе в своїй справі:
Мандрувала парашутом,
Парашут десь вітер лютий
Ген поніс у світ широкий,
А вона згубила спокій.
Бо летіти треба знову –
В даль безмежно-невідому.
Є Кульбабці парашут.
І за свій невтомний труд
Наш трудяга Їжачок
Мідний має п'ятачок.
– Мало, – скаже хтось до слова,
Надто вже ціна казкова.
Та на те ж воно і казка!
Далі слухайте, будь ласка:
На вербі, від стежки збоку
Споглядала те Сорока.
І хитрунка, бач яка!
Зверху стриб до Їжака:
– Скре-ко-ко і скре-ке-ке,
Тобі щастячко яке!
Любий друже Їжачок,
Грізний маєш піджачок!
Всякий звір і кожна птиця
Тебе в нас в гаю боїться!..
Непоспішно, потихеньку,
Таку склавши побрихеньку,
Скрекотала-щебетала,
І тихцем собі украла
Із кишеньки піджачка
П'ятачка у Їжачка!
На вербу чимдуж злетіла,
Там вовтузилась до діла –
Й у гніздо п'ятак із міді
Заховала по обіді.
І, щаслива, на вербі
Щось скрекоче там собі!..
А трудяга-Їжачок
Приніс в'язку гілочок,
Грибів низку нанизав,
Казку діткам розказав!
Встиг зібрати полуницю
І пішов собі в крамницю.
Узяв меду і горіхів –
Їжачкам своїм на втіху,
У бідончик молока –
Придибенція яка! –
Вже торбинка повна краму,
Аж ось... Лишенько, ой, мамо! –
У кишеньці піджачка
Нема й сліду п'ятачка!
Засмутився він, аж плаче:
– І чому така невдача
З молочком для діточок?..
Де ж подівся п'ятачок?
Неблизька йому дорога,
А думки важкі у нього!
Тут Зозуля на суку:
– Із вітаннячком, ку-ку!
Слухай, що скажу тобі! –
На старезній тій вербі,
Що росте від стежки збоку,
У гостях була в Сороки.
Цінний скарб у неї є! –
Хоч це діло не моє! –
П'ятачок блискучий в неї
Світить-сяє у оселі!
Говорила Білобока:
– Від стежини, за два кроки,
Що звертає до ярка
Підібрала п'ятака!
Скрізь літала і питала
У дорослих, діточок...
Не знайшла, чий, хоч шукала!
Бо нічийний п'ятачок!
Тут збагнув Їжак відразу,
Вмить усе він зрозумів.
Бо ніхто, ніде і разу,
Його так ще не дурив!
Він до дуба чимчикує,
Де живе стара Сова, –
Та порадить, порятує –
І суддя, і голова,
У гаю в нас – мудра птаха, –
Обмірковує отак
Наш ображений невдаха.
– Ну який же я простак!
Мені локшиною вуха
Білобока обплела,
Побрехеньки стояв, слухав –
Ті улесливі слова!
Вже і дуб не за горами,
За сосною он якраз
Дятел стука телеграму –
Черговий Сови наказ.
Стіл у нього – пень трухлявий.
І комп'ютер на столі.
Секретар всіх справ галяви,
Він – заступник голови!
У дуплі Сова дрімає
(Вона трудиться вночі!),
Сяє сонечко над гаєм,
Що ж, Їжаче, не мовчи!
Щоб почули, Їжак стиха
На галявині кахика.
Пусту в лапках мне торбину
І хова її за спину.
Розбудив Сову в дуплі:
Вона кліп очима, кліп.
Секретар галявних справ
Окуляри їй подав...
Одягла їх, і з гори
Їжачкові: – Говори!
Із яких-таких це справ
Ти до мене завітав?
– Тут оказія така:
Почалось все з п'ятака, –
По-порядку, всі дрібниці
Їжачок розповіда...
Ковтнув з кухлика водиці,
– Це і є моя біда!
Секретар галявних справ
Чітко все занотував.
Позіха в дуплі Сова:
– О-хо-хо! Так-так! Овва-а-а!!!
Уродилася нівроку
В гаю нашім Білобока!
Там поцупить, тут набреше –
Так неробі й жити легше!
Насмітила на вербі
І пліткує там собі –
Де, що, як, в яку погоду –
Товче дзьобом в ступі воду!
Ні хвилини не мовчить!
Треба ж бо таки провчить
Нам крадійку-нечупару!..
Ось таку призначим кару –
За комп'ютером ураз
Дятел стукає наказ, –
Що без шкоди і турбот
Їй влаштуємо бойкот!
Щоб в гаю, у полі, в лісі,
На землі, ані у висі,
Ні про що, ніхто, ніколи
Не завів із нею мови!!!
А поштарик Горобець
З краю в край, з кінця в кінець,
Всім пернатим і звірятам,
В гнізда, нірки – в кожну хату,
Новину поніс крилату.
Йшла з коромислом Лисиця
До криниці по водицю.
А Сорока на вербі:
– Привіт, кумонько, тобі!
Чи ти бачила? Чи чула?
Розкажу, ще не забула! –
Загубив п'ятак роззява!!!
Ось такі в гаю в нас справи!..
А Лисиця краєм вуха
Все на «вус мотає» – слуха.
«Журавлем» води дістала,
Відра вщерть поналивала,
Втамувала вдосталь спрагу,
На Сороку – нуль уваги!
І пішла собі до хати
Лисенят вкладати спати.
А Сорока на вербі
Розмірковує собі:
– Нащо вже мені здалася
Ця неввічлива кумася!
Чи рудій біда яка?
Проковтнула язика?
Не почула мене просто,
Чи гордує Довгохвоста?..
На городі, біля тину,
Зайченя рве капустину.
Із верби йому Сорока:
– Чуєш? Слухай, косоокий, –
Лиска – он біда яка! –
Проковтнула язика,
Загубив п'ятак роззява...
Ось такі в гаю в нас справи!
З переляку ледь не згинув,
Схопив Заєць капустину
І мерщій собі до хати –
Закивали хутко п'яти.
Спантеличена Сорока
Лише блима, сіроока.
Репетує на весь гай:
– Куцохвостий, зачекай!
Ще не все тобі сказала,
Де що чула і що знала!
Боягуз відомий ти –
З'їж від страху блекоти!
На ліщину, стриб на гілку,
Із мішечком скаче Білка.
Нелегкий тягар горіхів
Буде взимку їй на втіху.
У гнізді Сорока знову
Завела свою розмову:
– Ти з горіхами всю днину,
А у нас такі новини!
Чи хоч знаєш про це ти?!.
З'їв Зайчисько блекоти,
Лиска – он біда яка! –
Проковтнула язика!
А Їжак, той ловить Ґави, –
Загубив п'ятак, роззява!..
Мішок тріснув – і у дірку
(Стало Білці нашій гірко),
Всі горіхи вниз – торох!
Мов посипався горох.
Білобока, (ну й лиха!):
– Хі-хі-хі! Хо-хо! Ха-ха!
Звечоріло. Ніч глибока.
У гнізді не спить Сорока
І чужого п'ятака
У куток хова з кутка.
Вранці, доки ще не спека,
Полетіла недалеко,
До сусіднього села –
В неї справа там була.
В баби Фросі на городі,
Мов господар у господі,
Вздовж смугастий з вух до п'ят,
Жук шкідливий, Колорад.
Картуз в нього набакир,
На городі – бригадир.
Картоплі його бригада
Із корінням з'їсти рада.
Жук не встиг моргнути оком:
– Скре-ке-ке! – йому Сорока, –
Тим, хто рано устає,
Шануваннячко моє!
Я до тебе, Колораде,
Із бідою, на пораду.
Бо у нашому гаю
Стало тихо, як в раю!
Щось здається так мені,
Ніби всі глухонімі.
Чи вони усі незрячі... –
Бо мене ніхто не бачить!
– Та, що каже всім «ку-ку»,
Говорила, що в гайку,
Із кишені п'ятака
Вкрала ти у Їжака.
І за це в гаю бойкот
Влаштував тобі народ!
– Колораде, прощавай!
І чимдуж Сорока – в гай.
На вербі, в гнізді, що вкрала –
Все блискуче відшукала:
П'ятак, Ґудзик, намистини.
Три доби і три години
Скарб свій мовчки (!) розглядала,
Тільки гульк – з верби упала!..
А тут саме по стежині
На своїй колючій спині
Їжачок ніс жовту грушку –
Їжачата люблять сушку!
Із гори щось – бух, лусь, трісь! –
І земля гуде, і вись...
Їжачок згорнувсь клубком –
Став колючим колобком.
– Ой-йо-йой! – і знову тиша.
Чутно: десь пробігла миша...
Що воно таке було?
Може, справжнє НЛО? –
Розмірковує отак
Переляканий Їжак.
Розгорнувся, зирк: аж збоку
Спантеличена Сорока.
Ще такого не бувало,
Що три дні вона мовчала,
А тепер, відкрила дзьоба
До примирення, на спробу.
– Любий друже, Їжачок,
Забери свій п'ятачок!
Така доля вже сороча:
Що блищить – беру охоче!
До блискучого – потреба.
Зорі я б зібрала з неба!
Ляжу пізно, встану рано –
Все одно їх не дістану!
Ніде правди мені діти, –
Я люблю поговорити.
І якщо твоя вже ласка,
Відміни бойкот, будь ласка!
Любий друже, Їжачок,
Забери свій п'ятачок!
– Ой, крилата, нехороша!
До чужих ти ласа грошей.
Раз хоча б злети з верби,
Працею їх зароби!
Тож затям собі, Сороко,
На усі чотири боки:
Зваб на світі є багато –
Що блищить, не все то злато!
Друзі, радість спілкування,
В житті цінність не остання!
Здобула собі ти слави...
Прощавай, бо в мене – справи!
Прилітай до нас в гостину –
Їжачатам іменини!
І подався до крамниці...
Крамар дав йому з полиці
В кошик меду і горіхів.
Спекла вдома Їжачиха
Із горіхами чудовий,
Солоденький, бо медовий,
О-такенний ось пиріг!
З’їм і я шматок – не гріх!
У гаю – бенкет на славу.
Хто взівав – хай ловить Ґаву!