Дата публікації допису: Feb 10, 2012 1:57:52 PM
Автор: Зіновій Горін, дослідник визвольної боротьби
Ми стоїмо на порозі важливої події – незабаром сповняється сімдесят літ з початку формування перших збройних загонів УПА на теренах Західної України. Ця подія народила сподівання для українського народу про здобуття Незалежності для своєї багатостраждальної держави в час протистояння двох людиноненависницьких імперій: німецько-фашистської і російсько-більшовицької. Своїми ідеями, гаслами і вчинками українські націоналісти піднімали народ на боротьбу з коричневою чумою і більшовицькими загарбниками.
Великий проміжок часу розділяє нас від тих буремних днів, та пам’ять про них продовжує жити в народі по цей день. Здається, що час вже повинен загоїти душевні і фізичні рани, та занадто вони глибокі і болючі. Багато горя і страждань переніс український народ, мільйони знівечених людських доль, загублених життів кращих представників нації – це була плата за прихід «визволителів зі сходу». Так оцінюють події тих часів живі свідки. На двадцятому році Незалежності України сьогоднішня влада залишила за межами української історії реальну правду про самовіддану боротьбу кращих синів і дочок за справжню Незалежність, про яку мріяли попередні покоління українців. Офіційні джерела свідчать, що в лавах ОУН-УПА, разом з їх симпатиками, загинуло біля сто п’ятдесят п’ять тисяч чоловік.
Нещодавно, з причини цієї визначної дати, спілкувався в телефонному режимі з учасницею визвольних змагань Марією Савчин, «Марічкою», дружиною провідника ОУН Північно-Західних Українських земель Василя Галаса, «Орлана», яка має 86 років і проживає в США.
Обговорюючи описані нею спогади в книзі «Тисяча доріг», почув з її уст: «Ці спогади, це не тільки моя власність, вони належать усім моїм друзям. Це безліч переживань і особистих трагедій, велич геройства і посвята всім учасникам тих буремних подій. Чула, що їх читають із захопленням навіть комуністи. Та гірко, що на другому десятку Незалежності ми не визнані Українською Державою».
Що стосується відтворення історичної правди про події 40-х, 50-х років то, на жаль, архівні документи поки що закриті від простих людей за сімома замками. Тому треба віддати належне окремим дослідникам-краєзнавцям, історикам, які десятками років, з почуття патріотичного обов’язку, об’їжджають ближні і дальні села та містечка Львівщини в пошуках живих учасників та свідків визвольних змагань, документів, по яких можливо ідентифікувати загиблих патріотів, які по зведеннях НКВД, в кращому випадку, проходили під псевдо. Вони по зернині збирають достовірні факти і відтворюють події тих часів, встановлюють невідомі людські долі та імена досі безіменних героїв – воїнів ОУН-УПА.
Багато районів Львівщини може гордитись людьми, які працюють на відтворенні історичної правди, в т.ч. і Миколаївщина. Завдячуючи невтомній праці дослідника, історика, краєзнавця Романа Сколоздри, відомого вченого Леонтія Войтовича та інших співавторів, вийшов у світ чотиритомник наукових статей «Миколаївщина», де в першому і другому томах було вперше за роки Незалежності опубліковано список-мартиролог загиблих борців за Українську Державність, який складає 1226 імен.
В сусідньому, Жидачівському, районі в 2007 році видано книгу «Дзвони пам’яті», автор Олексій Данилишин, політв’язень російських концтаборів, член підпільної молодіжної організації «Месники», що діяла до 1950 року. Книга вміщує довідки про жителів району, що входили до лав ОУН-УПА, інших громадян, полеглих у боротьбі, арештованих і засуджених, вивезених в Сибір і депортованих тоталітарним російським режимом. З них полеглі складають 1850 чоловік.
Великої вдячності та уваги заслуговує багаторічна праця нашого земляка, уродженця с. Підгірці, Михайла Мандрика – громадсько-політичного діяча Стрийщини, автора тринадцяти книг патріотичної тематики, одна з яких «Повстанська Ходорівщина» своїм змістом досліджень охоплює і частину населених пунктів Миколаївського району. Наведений ним список загиблих по Стрийщині складає 1900 чоловік.
Доброго слова заслуговують дослідники-краєзнавці Ярополк Царик та Роман Пастернак, які ведуть дослідження збройної боротьби на теренах Перемишлянщини і Бібереччини. Роман Пастернак є автором серії збірок «Не вмре слава героїв», з мартирологом на 1300 чоловік.
На особливу оцінку по глибині і об'єму досліджень, з сотнями окремих автобіографічних описів, які охоплюють переважну більшість учасників збройної боротьби ОУН і УПА на Сколівщині, заслуговують праці історика-дослідника Григорія Дем'яна, з мартирологом полеглих на 2600 чоловік.
В розрізі висвітлюваної теми заслуговує уваги «Книга пам'яті України» (1914-1990рр.), яка присвячена учасникам національно-визвольних змагань Сокальщини з мартирологом на 3631 чоловік з поіменним списком бійців УВО, воїнів ОУН-УПА, котрі полягли в боротьбі з окупаційними режимами, або були репресовані, в період 1920-1950рр. Таку сподвижницьку діяльність по збереженню національної пам'яті про славні діла своїх земляків варто запозичити і іншим районам та областям нашого краю.
Окремими рядками хочу відмітити багаторічні дослідницько-пошукові роботи «По слідах повстанської Слави», які проводить в Миколаївському і прилеглих районах молодіжно-патріотична організація «Пласт», очолювана наставниками і вихователями Миколаївської і Новороздільської станиць Миколою Гнатівим і Богданом Іваницьким.
В сусідньому, Жидачівському, районі активну роботу по патріотичному вихованню молоді проводять Володимир Гаврон та Володимир Мелех, які очолюють осередок товариства пошуку жертв війни «Пам'ять». Напрямок діяльності товариства – краєзнавство, пошук документальних свідчень діяльності ОУН – УПА на наших теренах, збір спогадів учасників і очевидців тих подій, ознайомлення громадськості з фото- і кіноархівами, що відображають епізоди боротьби за незалежність України 40-х, 50-х років минулого століття.
Коли знайомишся з досягненнями молодих хлопців та дівчат, вражають масштабність і результати їх діяльності, а це десятки відтворених боїв проведених відділами і сотнями УПА, відзнайдення біля сотні схронів і криївок, місць загибелі воїнів УПА і членів підпілля ОУН, складення карт з нанесенням визначних місць, встановлення пам'ятних знаків на місцях бойової звитяги і упорядкування поховань полеглих героїв. Все це дає надію і упевненість, що започаткована старшим поколінням дослідницька робота і в майбутньому буде продовжена.
Читачі народних часописів, при ознайомленні з подіями визвольної боротьби 40-х – 50-х років, напевно зауважили на достовірність приведених даних: по зведених боях відділами УПА, операціях органів МГБ супроти Українського визвольного руху, по встановленню прізвищ загиблих воїнів, оскільки більшість цих даних базується на витоках першоджерел – архівах ОУН, УПА. В даній ділянці роботи фахову допомогу краєзнавцям надають вчені-історики, один з них – Володимир Мороз, відомий своїми дослідницькими працями не тільки в України , але і за її межами. Він автор багатьох публікацій, автор книг серії «Події і люди», які присвячені життю та діяльності багатьох провідних діячів ОУН-УПА, редактор і упорядник 12 і 13 томів «Літопису УПА».
За останнє десятиліття багато зроблено для відтворення історичної правди про збройну боротьбу за незалежність України періоду середини минулого століття, але залишається ще багато довершити, щоби позбутись «білих плям» в нашій історії. На сьогоднішній день не завершено в повному обсязі мартиролог полеглих учасників збройної боротьби. Більшість архівів ОУН-УПА залишились в утаємничених місцях і невідомо в якому вони стані. Тому кожний документ, який вдається сьогодні відшукати дослідникам-краєзнавцям про події семидесятирічної давності, можна вважати великою удачею.
Один з таких документів, унікальної вартості, відшукав краєзнавець-журналіст з м. Бібрка Ярополк Царик. Це «Листок павших на полі слави», складений на постої 10 червня 1949 року, підписаний псевдонімом «Микита». В ньому подаються дані на сімдесят членів збройного підпілля. Мартиролог складено по Винниківському, Біберецькому, Новострілещанському та Ходорівському районах нашої області. Наводимо витяг з тексту, в оригіналі першодруку, яким охоплюється список членів збройного підпілля, що діяли на території сьогоднішнього Миколаївського району – наших земляків, а також на членів підпілля з інших районів і областей, які вели збройну боротьбу на наших теренах і були відомі автору цієї публікації по псевдонімах.
« 5. «Орлик» - ур. в с. Грусятичі, Новострілищанського р-ну, ур.1923р., 7 кл. нар. школи, рільник. Згинув 4.12.1947р. в с. Станківці в час наскоку большевиків на криївку. Тіло забрали большевики і поховали біля судового будинку. За першої большевицької окупації в 1939р. вступив в члени «Юнацтва ОУН» і згодом став станичним «Юнацтва». За німецької окупації в м. травні 1944р. відійшов до УПА – 3-тя сотня «Льви», в якій перебув до м. серпня 1944р. По переході фронту в листопаді 1944р. був вже в боївці провідника «Юга». Відтак у 1945 та 1946рр. працював в боївках провідників «Скитана» та «Мирона». В м. листопаді вступив до куща як стрілець. За час своєї революційної роботи був 2 рази ранений. Обов'язки свої виконував солідно.
6. Пундор Степан – «Летун», ур. 1924р. в с. Тужанівці, 3 кл. нар. школи, рільник. Згинув 4.12.1947р. в с. Станківці в час наскоку большевиків на криївку. Похований в м. Ходорів коло суду. За німецької окупації в 1943р. вступив у ряди «Юнацтва» і став станичним «Юнацтва». З приходом большевиків пішов у підпілля, а відтак у січні 1945р. вступив до куща як стрілець. Всі обов'язки стрільця виконував чесно і солідно. На цьому посту згинув геройською смертю стріляючись з власної зброї.
7. Моздецький Григорій – «Левко», ур. 1914р. в с. Руда, 3 кл. початк. школи, рільник. Згинув 4.12.1947р. в с. Станківці в час наскоку большевиків на криївку. Похований в Ходорові коло суду. За німецької окупації працював у фільварку як звичайний робітник. З приходом большевиків у 1944р. пішов у підпілля і вступив до СКВ. В липні 1945р. передано його до помочі станового, а від 1946р. весни скривався як незалежний підпільник, не виконуючи жодних організаційних завдань. Згинув разом зі стрільцями СКВ, з якими скривався.
8. Садовський Гаврило – «Булька», ур. 1921р. в с. Станківці, 2 кл. початкової школи, соцпоходження – бідняк. Згинув 4.12.1947р. в с. Станківці в час наскоку большевиків на криївку. Похований в Ходорові коло суду. За німецької окупації від 1942р. по 1943р. був у Німеччині на праці. З приходом большевиків у 1944р. пішов у підпілля і допомогав станичному у виконуванні роботи. В 1945р. зловлений большевиками, по двох тижнях втік з тюрми і крився, як незалежний підпільник.
10. Хрів Іван – «Калина», ур. 1924р. в с. Мединичі, р-н Мединичі, 4 кл. нар. школи, рільник. Згинув 19.3.1948р. в с. Ляшки Горішні, заскочений 20 большевиками в час квартирування на господарстві. Похований в Ходорові біля будинку МГБ. Від 1940р. був симпатиком ОУН, а з приходом большевиків у 1944р. вступив в ряди УПА. Перебував у відділі «Журби» та «Сурмачі». По розчленуванні відділу перейшов на теренову роботу і працював, як стрілець куща. Обов'язки свої виконував точно і чесно.
11. Звозда Іван – «Мрія», ур. 1925р. в с. Ляшки, 2 кл. нар. школи, рільник. Згинув 19.3.1948р. в час наскоку большевиків на квартиру, в якій квартирував з друзями. З приходом большевиків у 1944р. пішов у підпілля щоб не йти в ЧА. В 1946р. відійшов до відділу УПА «Сурмачі», по розчленуванні відділу зістав приділений до куща, як стрілець. Обов'язки свої виконував точно.
19. Мединський Іван – «Сич», ур. 1921р. в с. Великі Глібовичі, 7 кляс, купець, старший булавний УПА. Згинув 11.4.1948р. в лісі біля с. Борусів Новострілищанського р-ну, в час облави, вийшов на большевицьку заставу. За німецької окупації будучи в охороні «Оберфельд команди», брав активну участь у Львівській боївці ОУН. В 1944р. в березні відходить до УПА. В УПА обіймав функцію першого чотового, відтак приділений в терен, знайшовся при охороні надрайонового проводу.
3. «Хмель» - 28/30, 3/5, 6/9 …(закодовано), уроджений 1910р. в с. 3/1, 4/8… (закодовано), повіт Перемишль, студент філософії, ревізор кооператив, культурноосвітній діяч на Перемишльському ґрунті, поручик УПА. Згинув дня 11.4.1948р. в лісі б. с. Борусів Новострілищанського р-ну, в час облави вийшов на заставу. Гімназію кінчив у м. Перемишль, а відтак студіював право, опісля філософію у Львові. В польській армії одержав ступінь підпоручика артилерії. За німецької окупації працював як ревізор кооператив у Перемишлянщині. За Польщі і за німців брав активну участь у різних товариствах у Перемишлі та виїздив з рефератами на дооколишні села. В 1943р. вступив у СС дивізію «Галичина», де одержав лейтенанта артилерії. По розбиттю дивізії під Бродами перейшов до УПА і займався вишколами відділів. Член ОУН від 1934р. По розчленуванні відділів УПА в 1946р. перейшов на теренову роботу і в 1947р. являвся реф. пропаганди у надрайоновому проводі, на якому то пості і згинув.
4. Ковальчук Яків – «Байка», ур. 1924р. в с. Бориничі, 4кл. нар. школи, робітник на залізниці. Згинув 15.4.1948р. в с. Бринці Церковні в час наскоку большевиків на криївку. Тіло большевики забрали до райцентру і десь запроторили. З приходом большевиків у 1944р. пішов у підпілля і став стрільцем куща, відтак працював в охороні к-ра відтинка. А від 1945р. на зв'язку в надрайоні, який виконував до дня смерти.
5. «Кузьмич» – (близька родина називається Бжоз) Іван…. ур. 1919р. в м. Станіславі, 4 кл. нар. школи, пекар. Згинув 29.4.1948р. на полі біля с. Кнісело як утікав з лічниці в райцентрі. В 1943р. вступив до СС дивізії «Галичина», в 1944р. здезертирував з дивізії і перейшов до УПА. У відділі виконував функцію ройового. По приході большевиків у 1944р. був чотовим одного із відділів. Відтак працював в охороні к-ра відтинка і на зв'язку в надрайоні. 15.4.1948р. в час наскоку на криївку був ранений у руку і большевики його зловили живим. В час лікування пробував втекти з лікарні і при втечі був вбитий большевиком, який його стеріг. Большевикам не зрадив організаційних таємниць.
6. Фялковський Михайло – «Бойко», ур. 1924р. в с. Лучани, 4 кл. нар. школи, рільник. Згинув дня 29 липня 1948р. в лісі над с. Бориничі, вийшовши на большевицьку засідку. Тіло забрали большевики до райцентру. Від 1942р. був членом «Юнацтва ОУН». З приходом большевиків спершу був зв'язковим при районовому проводі, а відтак при надрайоновому.
7. Довгий Григорій – «Максим», ур. 1920р. в с. Лучани, 4 кл. нар. школи. Рільник. Згинув 29 липня 1948р. в лісі над с. Бориничі, вийшовши на большевицьку засідку. Тіло забрали большевики до райцентру. Від 1939 р. був членом «Юнацтва ОУН». З приходом большевиків спершу був зв'язковим при районовому проводі, а відтак при надрайоновому.»
В «Листку впавших на полі слави» подаються відомості про чотирьох повстанців, які загинули 4 грудня 1947р. у селі Станківці під час військової операції органами МГБ. Своїм обов'язком вважаю необхідність доповнити сухі і лаконічні рядки з «Листка впавших….» про обставини тієї трагічної події деталями з розповідей живих свідків тих подій – жителів села.
Села Станківці і Тужанівці майже зливаються в одне ціле. З давніх-давен їх об'єднує церква і школа. В період визвольних змагань 40-х – 50-х років, якщо взяти до уваги кількість учасників збройного підпілля, дані села були на передньому плані боротьби. В ім'я Незалежності України ці села пожертвували 40-ка своїми кращими синами і дочками. По географічному розташуванню дані села не прилягають до великих лісових масивів. Однак через них проходила добре налагоджена лінія зв'язку, яка сполучала тодішній районний центр Ходорів, через села Руда (Рудківці) – Станківці – Тужанівці – Підгірці – Берездівці – Гранки – Кути, з центром розташування збройних формувань ОУН – УПА та крайового проводу – Ілівсько-Бориницьким лісовим масивом. В селі Станківці та його околицях до березня 1951р. були діючі криївки, де перебували бійці збройного підпілля ОУН. На період кінця 1947р. діяльність підпілля ОУН в районі була активною, діяло чотири кущові відділи ОУН. Один з них на даному терені до 1951р. очолював виходець з с. Тужанівці Забавчук Степан Васильович, псевдо «Сойка». Його однофамілець і односельчанин Забавчук Степан Ількович, на псевдо «Летун», також перебував у збройному підпіллі з 1944р. і за день до трагічної події зі своїми трьома товаришами вирішили завітати до рідних в с. Станківці напередодні Храмового свята – «Введення Господнього» – 4 грудня 1947р. До села підходили обережно стежкою від поля зі сторони села Руда (Рудківці). Крок за кроком приближаючись до перших дворів села, повстанці – «Булька», «Левко», «Летун» відчували радісне тепло на душі. Близькість родинного гнізда навівала приємні спогади і думки. Серце щеміло від трьохрічної розлуки з рідними, і так хотілось у цей святковий день хоч на хвилинку переступити поріг батьківської хати, обняти стареньких, так багато їм розказати, заспокоїти їхні стривожені серця. Заздалегідь порадившись повстанці вирішили, в першу чергу, завітати до Ганни Пундор, котра жила на краю села. Вона чотири роки як поховала чоловіка і проживала одна, виховуючи шестеро діточок. Важко було їй, та мала Ганна чуйне серце до чужих турбот, неодноразово приймала партизан у свій дім та допомагала, чим могла, у цей скрутний час.
Під час своїх розвідок давно зауважив, що повстанці часто налагоджували зв'язки і відвідували, в більшості, незаможні сім'ї. Такі дії вчинялись, безперечно, з конспіративних міркувань, тому що сім'ї бідняків в меншій мірі потрапляли в поле зору репресивних органів МГБ. На додаток, «Летуна» пов'язували і родинні зв'язки з Ганною, яка була йому тіткою.
Повечерявши і розпитавши про ситуацію у селі, партизани щиро подякували господині за гостинність, попрощались і вийшли в ніч. Подальша дорога вела до надійного сховища – криївки, яка була ними облаштована неподалік, у стодолі «Запічкових» (так говорилось по сільському). Насправді, вона належала Пундор Анастазії, але на той час господарями не використовувалась. При виборі місця будівництва криївки була врахована ця важлива деталь, крім того, на випадок виявлення криївки, господарі могли уникнути прямої відповідальності та обвинувачення у співпраці з підпільниками. Пундор Анастазія також була далекою родичкою «Летуна», тому, найвірогідніше, будівництво криївки було погоджено з нею.
Ранок 4 грудня не віщував якихось потрясінь у селі. Настрій у селян був святковий, в день Храмового свята кожний з них поспішав обійти господарство, нагодувати худобу і вчасно прийти до Храму Господнього, де піднести щиру молитву за здоров'я рідних та ближніх, поставити свічку за упокій душі тих, хто відійшов з життя. Багато селян творили молитву за синів, що перебували в підпіллі та проливали свою кров за краще майбутнє своєї країни, за тих, що були вивезені в сибірську далечінь за бажання жити в своїй, незалежній державі. І ніхто не підозрював, що поряд жила «чорна» душа зрадника, який не побоявся гріха – в Храмове свято вистежив повстанців і повідомив органи МГБ, бо давно, ще з 1939 року продав душу дияволу. Після отриманої від сексота інформації емгебісти з приїздом не забарились. В першій половині дня в село прибула оперативна група карателів. Маючи точні дані про місце розташування криївки з повстанцями, емгебісти оточили стодолу «Запічкових» і розпочали ретельний пошук входу до криївки. З лайкою і погрозами вони увірвались і до сусідки – Кохан Теодозії, звинувачуючи її у замовчуванні та «пособнічеству бандьорам», які поряд ховаються. А тим часом московські людолови двохметровими залізними піками проколювали кожну п'ядь приміщення стодоли. Невдовзі, на віддалі трьох метрів від порога, ними було виявлено лаз у криївку. Емгебісти запропонували повстанцям скласти зброю і по одному виходити на двір. В повітрі стояла тиша. Проходили хвилини, і вони були, напевно, хвилинами прощання побратимів. Не дочекались карателі тріумфу приниження своїх супротивників, їх виходу з криївки. Несподівано залунав приглушений спів, що лунав з під землі. Це був виклик большевикам, устами повстанців співала воююча Україна. Рядок за рядком лунали слова з Гімну України: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці». По кількох хвилинах знову запала тиша, яку прорізали чотири постріли. Так відходили у безсмертя, з молитвою на устах і вірою у серці про краще майбутнє, справжні герої, наші земляки.
Із донесення МГБ:
«4.12.1947р. об 11.00 оперативно-військовою групою Ходорівського райвідділу МГБ на чолі з начальником райвідділу майором Буток і начальником штабу 332 стрілецького полку внутрішніх військ МГБ підполковником Івановим за агентурними даними проведена операція в с. Станківці, в результаті якої вбиті в криївці 4 підпільники:
1. «Запорожець» – Пук Микола Григорович, 1908 р.н., с. Станківці – станичний ОУН.
2. «Левко» – Мастецький Григорій Ігнатович, 1914 р.н., с. Станківці – рядовий підпільник.
3. «Буйко» – Садовий Гаврило Йосипович, 1920 р.н., с. Станківці – рядовий підпільник.
4. Неопізнаний.
Взяті трофеї: автомат, гвинтівка, 3 пістолети, 2 гранати, 120 патронів, 2 магазини до автомата».
Уважний читач, напевно, звернув увагу, що є помітна розбіжність між викладеним в документі ОУН і зведенні МГБ. Автору цієї публікації, шляхом дослідження, вдалось уточнити прізвища і псевдо героїв, що полягли в с. Станківці 4 грудня 1947р. А саме:
1. Мостецький Григорій, «Яструб», «Левко», ур. 1914р. в с. Рудківці (бувш. с. Руда).
2. Садовий Гаврило, «Булька», ур. 1921р. в с. Станківці.
3. Забавчук Степан Ількович, «Летун», ур. 1924р. в с. Тужанівці.
4. Лютий Степан, «Орлик», ур. 1923р. в с. Грусятичі Жидачівського р-ну (бувш. Новострілещанського).
Автором цієї публікації розшифровано і уточнено прізвища підпільників, які згадуються в «Листку павших на полі слави»:
- «Хмель» – Феденяк Володимир, ур. 1910р. в с. Бушковичі, повіт Перемишль;
- «Кузьмич» – Бойчук Іван, ур. 1919р. в м. Івано-Франківськ (бувш. Станіслав);
- Харів Іван(в «Листку павших…» – Хрів Іван), ур. 1924р. в с. Літиня, Дрогобицького р-ну (бувш. Меденицький).
Додатково встановлено, що крім Харіва Івана, Звозди Івана в с. Ляшки Горішні 19 березня 1948р. загинув третій підпільник – Вовк Іван Онуфрійович, «Соловей», ур. 1926р. в с. Горішнє, Миколаївського р-ну.
Я закликаю читачів займатися кропіткою але цікавою краєзнавчою роботою по вивченню національно-визвольного руху, який охоплював майже всі регіони нашої держави. Такі дослідження дають змогу пролити світло на невідомі сторінки нашої, не такої далекої, історії, відкрити нові імена героїв, що принесли в жертву найдорожче – життя в ім'я свободи і незалежності нашої Держави. За десятки років дослідження національно-визвольного руху на Львівщині середини 20-го століття, я мав велике задоволення від спілкування з учасниками або свідками тих подій, коли пощастило відкрити імена невідомих героїв, уточнити деталі бойових операцій. Були і прикрі хвилини, коли через брак часу, або відсутність коштів, не зміг своєчасно приїхати до ветеранів, людей поважного віку, а їх вже немає серед живих. Тому звертаюсь до молодих людей: поки ще живі свідки і учасники знаменних подій, не проходьте мимо, надайте їм посильну допомогу, з їх участю відкрийте маловідомі сторінки історії або деталі подій, які хоч на невеликий крок, але приближали таку бажану і вистраждану Свободу і Незалежність нашої держави.
З документальних джерел вдалось визначити і прізвище автора «Листка павших на полі слави». Псевдонімом «Микита» користувався надрайоновий провідник Бібереччини Цура Дмитро, «Михайло», ур. 1920р. в с. Бовино на Перемишлянщині, (тепер Польща). Загинув Дмитро геройською смертю 28 лютого 1953р. в с. Волощина Перемишлянського району (бувш. Біберецький) разом з трьома побратимами.
Нижче подано копії «Листка павших на полі слави». Записи здійснені людиною, яка знала чим закінчиться її земний шлях. Читаючи ці записи читач може відчути дух тої епохи.
Копії «Листка павших на полі слави» можна оглянути, відкривши файл Стежками нескорених.doc у Картотеці файлів.