Дата публікації допису: Apr 29, 2011 8:6:29 AM
Так відповів наш родак (та чи можна назвати родаком того, хто відмовився від батьківщини і від свого роду) на запитання, чому він після служби в Радянській Армії залишився жити в Росії, а не повернувся на свою Батьківщину. З різних причин залишили і залишають її, та тужать за нею всі: – одні більше, інші менше.
Мама моя, коли була на засланні в Сибіру, казала: “Дома і кропива мила. Я б жила в печерах, лиш би пустили додому”.
Сусід із сім’єю з певних причин не міг повернутися додому, то відіслав в Україну доньку – бодай частка його повернеться.
Не маємо права дорікати тим, хто сьогодні залишив Україну тимчасово чи назавжди. Свій патріотизм ми повинні проявляти в боротьбі з тими негараздами, які виштовхують їх з Батьківщини. Це пафосні слова та, на жаль, іншого шляху немає.
Не може людина щиро любити когось, якщо вона не любить Батьківщини. Гарно сказав поет Володимир Сосюра: “Любіть Україну в годину щасливу і в радості мить. Любіть у годину негоди!”
Великий Тарас Шевченко нам заповів:
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.